Глава 39. За крок до мрії

Цікавість гризла дівчину, ніби скажена собака повідок. Марті навіть в голову не приходило, що ж знаходиться під баранцем. Вона тільки могла здогадуватися, що Вадим, як завжди, продемонструє оригінальність і креатив. Під баранцем її чекало щось неймовірне. Рука затремтіла, перестала слухатись. Мартіна спрямувала волю в кінчики пальців і різким жестом підняла вгору кришку. На білій тарелі на неї чекав яскраво-червоний конверт.

— Ну ж бо, Марті! Заглянь у середину, – з грайливою посмішкою запропонував Морозов.

Розгублена дівчина слухняно відкрила конверт. Прямісінько в руки випав щільний ніжно-кремовий папір. Мартіна вчиталась у літери, виведені гарним каліграфічним почерком. Серце завмирало від щему і знову тріпотіло в грудях з новою наснагою та нетерпінням. Спочатку вона швидко пробіглася очима по рядках, а потім — повільно перечитувала слово за словом, літера за літерою.

— Невже все це правда, а не жарт? — вона підвела безмежно щасливі блакитні очі на коханого. Вадим тільки кивнув головою.

— Ти згодна? – він запитав через хвилину. Дівчина ще раз перечитала послання:

«Люба Марті! Я кохаю тебе всім серцем. Мені так хочеться, щоб ти була зі мною по-справжньому щасливою. І щоб здійснити твою заповітну мрію, пропоную поїхати разом зі мною у Прагу. Будь ласка, погоджуйся на мою пропозицію. Обирай будь-які дні тижня, я завжди радий скласти тобі компанію. За роботу прошу не хвилюватися, адже я можу домовитися з твоїм керівництвом.

З найкращими побажаннями і надіями на подорож.

Твій душею і серцем, Вадим Морозов».

— Вадиме, звідки ти довідався, що я мрію про поїздку до Праги? Коли вперше прочитала ці рядки з пропозицією, подумала, що мені примарилося. Але … невже це правда? – з цікавістю глянула в сріблясті очі бізнесмена.

— Мені підказали твої блоги в соцмережах, – ніяково посміхнувся самими кутиками губ Морозов.

— Коли ти встиг? Ми ж тільки нещодавно познайомилися. Невже ти переглядав мої блоги? – почервоніла блондинка, лихоманково пригадуючи, що могла ще провокативного написати на своїх сторінках. Марті вже не пам’ятала, як давно зареєструвалася в мережі і почала ще зі школи викладати скарги на нудні уроки.

— Заспокойся, русалонько. Там не було нічого такого особистого.

— Спробую повірити тобі на слово, – підмигнула дівчина.

— Ну то як? Ти погоджуєшся на поїздку? Обіцяю поводити себе гідно, виконувати твої забаганки і оберігати від негараздів, – з тривогою у голосі поцікавився чоловік.

— Щось маю сумніви, що мене відпустить керівництво, – сум за мрією і надія на її здійснення переплилися у одній фразі.

— Я вмію домовлятися з людьми, тому все владнаю. Від тебе залежить тільки вибір зручної дати поїздки, – Морозов обхопив долонями тендітну ручку Марті і заглянув в очі, – Яка твоя остаточна відповідь, красуне?

— Моя відповідь – так! Мені дуже хотілося поїхати в Прагу, а якщо ще й ти складеш мені компанію – це буде взагалі чудово, – вона не тямилася від щастя, ніжні щічки знову забарвив рум’янець.

— Моя Мартіночко, – розчулено вимовив Вадим, – Ти не пожалкуєш про поїздку. І чомусь мені здається, що подорож буде не останньою. Я скільки всього хочу тобі показати, – раптом він щось згадав, – Марті, ну який же я забудькуватий. Вирішив вивезти тебе на романтичний пікнік, а забув розставити пригощання на столі.

Морозов почав викладати з корзини смачні припаси. Дівчина зрозуміла, що не поїде з цього острівця блаженства, поки не скуштує вміст кожної тарілки.

***

Прохолода вітальні виразно контрастувала зі спекою на вулиці. Складалося враження, що сонце вперто намагається перетворити землю на пекельну пательню. Мартіна серветкою протерла піт з високого чола.

— Гарно покаталися, тільки щось стало дуже спекотно, – Вадим стомлено присів на диван.

— Дякую тобі за прекрасний відпочинок, – блондинка вмостилася поряд, довірливо схиливши голову на плече коханого.

Марті неподалік побачила власну сумочку, яку ще вчора залишила на дивані. Дівчина відкрила її, щоб покласти лист із запрошенням до милих серцю дрібничок. Раптом рука наштовхнулася на оксамитовий футляр із прикрасою.

— Вадиме … Я забула повернути тобі браслет, – вона знехотя простягнула коробочку чоловіку.

— Русалонько, чому ти так вперто відмовляєшся прийняти від мене таку дрібничку? – схвильовано запитав Вадим, – Я ж по твоїх очах бачу, що догодив подарунком. Але чому не можеш його прийняти від щирого серця?

— Не все так просто. Ми знайомі лише декілька днів. Я соромлюся приймати від тебе наскільки цінні речі.

«Моя ж ти зіронько! Я тебе так сильно кохаю, що готовий терпіти усі вибрики. Які ж тільки дівчата принципові», — про себе посміхнувся бізнесмен.

— Сподіваюся, після поїздки ти приймеш браслет? – вирішив схитрувати чоловік.

— Подивимося. Якщо все складеться вдало, то чом би й ні? – зітхнула Мартіна, обводячи поглядом кімнату. Раптом погляд наштовхнувся на настінний годинник. Зойк здивування вирвався з рожевих вуст:

— Йой, вже майже третя!

— Я все пам’ятаю, Марті. Давай швиденько збиратися і поїдемо, – заспокоїв блондинку Морозов.

Через четверть години вони вже їхали в напрямку великого міста. На щастя, у вихідний день швидко подолали відстань, не потрапивши у жодну неприємність. Правда, довелося кілька хвилин простояти в задумі на пішохідних переходах, але це значної ролі не відіграло.

Незабаром джип зупинився за вказаною адресою. Погляди притягувала нова багатоповерхівка, перед якою нервово походжала одна екстравагантна особа. Дівчина здалеку приваблювала яскравою вдяганкою і червоно-фіолетовим волоссям. Якраз сьогодні Ельза одягнула вишиванку з червоними маками під джинси, доповнивши образ яскраво-червоними черевичками на підборах. Погляд модельєрки уважно просканував пасажирів позашляховика, котрий припаркувався на зупинці.

— Марті, я така рада, що ти приїхала! – верескнула Ельза.