Глава 38. Перша стадія екстриму для Мартіни

Дівчина із захопленням роззиралася по сторонах. Спочатку погляд потонув у безмежжі озерних вод, потім — ковзнув по берегу. Захотілося пробігтися по пляжу босими ногами, влаштувати з коханим нові перегони.

— Марті, подивися трохи правіше, – бізнесмен розвернувся зі своєю дорогоцінною ношею.

Красуня побачила очерет, котрий легенько коливався на вітрі. Очі вихопили човник, прив’язаний до кілка на березі. Ще вчора, вона могла поклястися, човника там не було.

— Ти продовжуєш мене дивувати! – очі блондинки загорілися від задоволення, – Вадиме, ми ж встигнемо покататися озером?

— Звичайно. Я сяду на весла і покатаю мою кохану Марті. Ти повинна подивитися на цей неймовірний пейзаж.

— Ох, Вадиме. Де ж це беруться такі бізнесмени, які уміють чистити рибу і катають дівчат на човнах?

— В принципі, у мене було звичайне життя ще десять років тому … Звичайний студент, який зумів вступити до престижного ВУЗу, а потім скористався можливістю розбагатіти, – задумливо відповів чоловік.

Морозов про себе згадував, як незважаючи ні на що, рухався уперед, щоб не рахувати копійки від зарплати до зарплати. Примхлива Мілана піддалася на його чари, хоча могла вибрати набагато кращу партію. Але зараз минуле нарешті відпустило його, хотілося обіймати свого золотоволосого ангела і просто відчувати щастя всіма фібрами душі. Нарешті він відкинув у сторону усі зайві думки і виголосив:

— Пропоную почати подорож по неозорій гладіні озера.

Вадим обережно опустив кохану на берег. Застрибнув у човник і допоміг дівчині опинитися поряд. Залишалося відв’язати човна і відправитись на ранкову романтичну прогулянку озером. Мартіна і Вадим стояли навпроти один одного — самі в цьому мальовничому куточку природи, однак уже не самотні. Вони вже були один в одного – сьогодні і назавжди, хай там як не складеться доля. І вони навіть не зрозуміли, хто кого обійняв першим. Нарешті вуста закоханих зіткнулися в пристрасному злитті душ і почуттів. Чоловік гладив дівчині спину, а вона ловила насолоду від доторків до його обличчя. По тілу красуні розливалося тепло, зігріваючи кожну клітинку, молекулу, атом її сутності.

— Марті, мені ніхто не потрібний крім тебе. З тобою я відчуваю себе найщасливішим у світі, нарешті, я знайшов себе справжнього. Поруч із тобою у мене виростають крила, хочеться обійняти і прихистити весь світ. Мартіночко, я дуже тебе кохаю. Як тільки побачив тебе у коридорі клініки, відразу вирішив, що відтепер моє життя зміниться в кращу сторону. Мені потрібна тільки ти, – чоловік палко прошепотів слова на вушко дівчини.

— Вадиме … — вона хотіла трохи відсторонитися, щоб відповісти, дивлячись коханому прямісінько в очі.

Марті зробила крок назад, забувши, що знаходиться у маленькому човнику, котрий втратив рівновагу і захитався. Закохані розімкнули обійми і попадали кожен на своє сидіння. Вадим схопився за борти, щоб повернути човнику рівновагу, після чого стривожено поглянув на свою золотоволоску.

— Ти себе добре почуваєш?

У відповідь дівчина заливисто засміялася. Напевно, цей день також обіцяє приємні сюрпризи.

— Ох, Вадиме. Я навіть не думала, що прогулянка на човні виявиться наскільки екстремальною.

— Тебе попереду ще чекає обіцяний сюрприз. Сподіваюся, зможу тебе здивувати, – змовницьки прошепотів чоловік.

— А я думала, що човен – це і є сюрприз, – Мартіна здивовано подивилася на супутника.

— Ні, він допоможе нам допливти до пункту призначення.

Закохані нарешті гарно вмостилися на сидіннях човника. Вадим взявся веслувати, намагаючись підлаштуватися під хвилі озера. Дівчина замилувалася пейзажем, поринувши у власні світлі думки. Верби схилилися над водою в замилуванні своєю красою, десь поблизу виспівували ранні пташки, свіже повітря бадьорило і дарувало наснагу. Марті відчувала навколо себе якусь загадку, таємницю, що ось-ось відкриє перед нею щось неймовірно захоплююче. Якби вона була художницею, поетесою або письменницею, то прямо зараз надихнулася б на створення шедевру всього свого життя.

— Уявляю себе старим веслярем, який катає на човні гарненьку україночку, – порушив мовчанку Вадим. Мартіна хіхікнула, уявивши на мить Морозова з оселедцем і козацькими вусами, одягнутим у червоний жупан і сині шаровари.

— Мені так хороше з тобою, – пересміявшись, відповіла красуня.

— Марті, ми невдовзі будемо на місці. Ти неймовірна дівчина і я готовий відвезти тебе хоч на край світу, тільки щоб ти була щаслива і всміхалася, – Вадим не міг намилуватися її красою.

Човен саме пропливав під густим віттям плакучих верб, а коли природня завіса розступилася, перед очима з’явився маленький острівець.

— Ой, куди ж це ми припливли? Це точно не край світу, – весело стріляла очима навсібіч дівчина.

— Колись давно я облаштував на острові гарне місце для відпочинку. Упевнений, тобі сподобається, – бізнесмен направив весла до берега, вистрибнув на пісок і прив’язав човна до кілочка. Після чого подав руку Мартіні, допомагаючи вибратися на берег. Красуня заледве стояла на ногах, чомусь прогулянка на човні позбавила орієнтації у просторі.

— Марті, якщо тобі погано, я завжди можу понести тебе на руках, – запропонував галантний кавалер.

— Вадиме, досить. Мені потрібно трохи пройтися і розім’яти ноги.

— Тоді просто зіприся на мою руку, – запропонував Морозов, – Обіцяю, так тобі буде краще.

— Дякую. Але мені зараз настільки добре, що не хочеться думати про поверненя в місто, – щиро посміхнулася Мартіна, приймаючи допомогу.

Разом вони вийшли на акуратну галявину, ніби навмисно створену для романтичних зустрічей. У центрі, приваблюючи погляди, стояла білосніжна альтанка, до якої і вів бізнесмен свою кохану. В альтанці на них уже чекав стіл і плетені крісла, застелені м’яким хутром. Дівчина помітила корзину з провізією, прикриту рушничком. Напевно, чоловік встиг відвезти продукти на острівець ще з самого ранку, коли вона солодко спала.