Глава 37. Сюрпризи один одному

Легенький вітерець гнав хвильки по прозорій гладі озера. У воді відбивався мальовничий пейзаж: вуркотливе вогняно-руде багаття, маленький двоповерховий будиночок і пара, котра сиділа обійнявшись.

— Вадиме, мені зараз так добре з тобою, – промуркотіла дівчина.

— Бачиш, а ти ще вагалася, чи їхати зі мною за місто. Марті, я б ніколи тебе не образив, – Морозов ніжно притулився щокою до щічки коханої.

Чоловік пригостив блондинку справжньою рибною юшкою за власним рецептом та запік товстолоба у фользі. Вечеря на свіжому повітрі здалася неймовірно смачною, але ще ліпшими видалися поцілунки Вадима. Зараз красуня насолоджувалася теплом і спокоєм у його обіймах, забувши про те, що незабаром доведеться повертатися у місто, де на неї знову чекатимуть неприємності. Мартіна так і заснула, дивлячись на догораюче багаття, яке освітлювало теплий літній вечір. Коли бізнесмен помітив, що кохана заснула, обережно підняв її на руки і відніс у будиночок.

***

Сонячні промені заглядали у вікна, обіцяючи початок нового, щасливого дня.

— Марті, доброго ранку. Прокидайся, – Вадим легенько торкнувся плеча дівчини.

— Сьогодні ж не на роботу? Дозволь іще поспати, – прошепотіла блондинка і повернулася на інший бік.

— Обережно, не впади з ліжка.

Раптом дівчина зрозуміла, що перебуває не вдома, а у мисливському будиночку. Вона різко підскочила оглядаючись по сторонах. Посоловілим поглядом обвела кімнату, поки очі не сфокусувалися на постаті бізнесмена. Чоловік сидів поряд, дивлячись на неї захопленими очима:

— Красуне, прокидайся, сонце вже встало.

Щічки дівчини вкрилися рум’янцем збентеження. Невже він вважає її красунею, коли вона така не причесана і не вмита після солодкого сну.

— Привіт, Вадиме, – стиха промовила, ховаючи погляд.

— Учора ти заснула прямісінько у мене на руках. Я не захотів тебе будити і переніс досипати у будинок.

Мартіна із завмиранням серця згадувала минулий день. Як же цікаво було разом із коханим варити рибну юшку, а потім загасити в ній тліюче поліно, щоб надати неймовірного аромату димку. Веселе купання в озері (хоч і в одязі) та перегони, приємний вечір із склянкою глінтвейну, розповіді Морозова та його гра на гітарі внесли заряд оптимізму і бадьорості в її життя. На такі побачення (чи не зовсім побачення) вона ще не ходила.

— Вадиме, котра година? – посміхнулася Марті, відчуваючи себе занадто щасливою поруч із коханим чоловіком.

— Майже сьома ранку. Я давно не сплю, але не турбував тебе. Мені просто дуже кортить показати одну дивину мого лісового притулку, – його посмішка зводила з розуму, змушуючи пригадувати вчорашній вечір.

— Цікаво, що це? Чим ти ще мене можеш здивувати? – захотіла конкретики блондинка, адже сон як рукою зняло від передчуття нових пригод.

— Секрет, красунечко. У будь-якому разі інформація тільки після сніданку. Сподіваюся, ти не відмовишся перекусити?

— Вадиме, ти такий турботливий. Мені дуже ніяково користуватися твоєю добротою.

— Поки ти спала, я встиг замовити круасани. Виявилося, улюблена кондитерська моєї … — чоловік несподівано закашлявся, – моєї сестрички працює з самого рання. От тільки-но кур’єр привіз моє замовлення. Зачекай мене хвилинку.

Морозов вийшов за двері, а за мить повернувся з тацею. Дівчину вразив запах шоколаду, ароматного і ніжного тіста гарячої випічки. Кімнату заполонив аромат свіжезвареної кави. Окрім круасанів і кави, на таці красувався маленький букетик ромашок, що теж було неймовірно приємно.

— Ах, – зітхнула Мартіна, – Це все мені? Невже ти думаєш, що після такого сніданку я ще матиму сили йти дивитися на сюрприз? – Мартіна засміялася, поринувши у щасливий дурман любові та турботи.

— Якось потихеньку дійдеш. Я ж можу і на руках понести свою красуню, – Морозов прилаштував тацю на ліжку, – Мій ангел заслуговує більшого, ніж звичайний сніданок.

— Дякую за прекрасний ранок. Зовсім не жалкую, що ти мене розбудив, – розчулено прошепотіла дівчина. На блакитні очі блискучими перлинами навернулися сльози радості.

— Не плач, зіронько. Ну чому ти так? Я тебе не образив? – Вадим однією рукою легенько обійняв Мартіну, а іншою – витер солоні доріжки.

— Я так хотіла, щоб кожен ранок був таким – поруч із тобою, – призналася через схлипування.

— Все так і буде, тільки трохи пізніше. Мартіночко, я обіцяю.

«Якщо ти тільки захочеш, я стану безроздільно твоїм. Мене вже не турбує ні думка оточуючих, ні переконання Мілани – хочу радіти життю тільки з моєю Марті. Ні моя дружина, ні я не змогли повернути втрачені почуття з допомогою грошей. Дійсно, кохання не купити. Мені так хочеться думати, що подобаюся Мартіні за те, який я є, а не через мої статки. Сподіваюся, вона розгледіла мою душу, а не рахунки в швейцарському банку», — роздумував Морозов, який відтепер прагнув бути кожну секунду поряд з коханою блондинкою.

— А тепер досить лити сльози, Марті. Потрібно поснідати, щоб набратися сил, – оксамитовий голос заспокійливо діяв на розхитані нерви.

— Гаразд, я не буду більше плакати.

Під час сніданку дівчина кокетливо позирала з-під вій, пускаючи веселі бісенята. Вадим навіть не ховав закоханого погляду, вмостившись поряд із філіжанкою кави в руках. Коли їхні очі зустрічалися, в серцях спалахував вогонь кохання і пристрасті.

Після сніданку блондинка вирішила прийняти душ, а Вадим вийшов підготуватися до обіцяного сюрпризу. Коли вона одягалася, почула звук есемески. Хоча і не хотілося ні з ким говорити по телефону, але раптом сталося щось важливе. На екрані прочитала текст есемески:

«Марті, привітики! Пишу тобі з самого ранку, бо вчора цілісінький день не змогла додзвонитися. Від тебе ні слуху, ні духу. Чим ти таким зайнята, що забула рідну подругу? Не забувай про обіцянку сьогодні підтримати мене на показі. Коли прочитаєш, сповісти мене, що з тобою все гаразд».

Звичайно, це було повідомлення від Ельзи. Мартіна забула про все на світі, тому й не попередила подружку про романтичну поїздку за місто.