Глава 36. Минуле не куняє на ослінчику в тихому закуточку

Морозов поцілував кожен пальчик на руках Мартіни, але в неї від хвилювання здавило горло. Невже його щирість перекреслить такі прекрасні романтичні відносини?

— Можливо, моя поведінка і відвертість злякають тебе. Марті, я повинен у всьому зізнатися тут і зараз, щоб між нами не існувало недомовок. Після моїх слів ти можеш поїхати або залишитися зі мною. Вибір все одно належить тільки тобі.

— Вадиме, я готова вислухати. Обіцяю, не буду втікати. Невже все так страшно?

— Нещодавно зі мною почало відбуватися щось неймовірне. У моєму серці розквітла надзвичайно прекрасна, мила, добра і розумна дівчина. Її чарівний образ не дає мені спокійно спати ночами. Де б я тільки не був, мені марилися бездонні блакитні очі і золотисте волосся. Марті, ти перетворилася на сенс мого життя. Я безтямно закохався. Як тільки тебе побачив, відразу захотілося взяти за руку і повести за собою. Я розумію, яка ти тендітна і ніжна, тому ніколи тебе не ображу. Не думай, що підступом заманив тебе в лісові нетрі, щоб зробити щось погане. Ні, я щиро твій. А єдине, чого я бажаю — щоб ти не відштовхувала мої почуття, – говорив і говорив Вадим, притискаючи до себе холодні долоньки дівчини.

Мартіна шоковано завмерла. Очі розширилися від здивування, в куточках зблиснули сльозинки.

— Невже ти мене дійсно кохаєш? – схвильовано перепитала блондинка, намагаючись приховати за шепотом зрадницьке тремтіння голосу.

— Так. Кохаю більше життя, більше розсипаних зір, котрі виблискують на небі, більше повітря, – слова лилися медовою патокою, заворожували, змушували собі вірити, – Мені так хочеться, щоб ти згодилася зустрічатися зі мною.

— Дай мені час на роздуми, – відповіла красуня, прикривши очі розкішними віями.

— Ти не проти? – чоловік легенько погладив її розчервонілу щічку. Серце дівчини шалено калатало, видаючи її хвилювання.

— Вадиме, – вона відчула дефіцит кисню, голова від емоцій пішла обертом.

— Мартіночко, я так хочу тебе поцілувати. У тебе ще залишається шанс, щоб утекти, – зіниці Морозова розширились, срібляста безодня очей заворожувала дівчину. Він ніжно погладив її шию, заправив за вушко неслухняне пасмо.

— Я не хочу і не буду тікати від тебе, – вона зробила крок назустріч і притулилась до коханого. Їхні губи нарешті з’єдналися в гарячому поцілунку, відчуття щастя огорнуло з головою.

***

Мілана вмостилася зручніше, не знаючи, як почати розмову, котра викличе душевний біль давнього друга.

— Я прийшла поговорити про Каріну. Здогадуєшся, про яку? Каріна Борн власною персоною повернулася в столицю і шукає зустрічі з тобою. Я їй ні краплі не довіряю.

— Каріна?! – серце Марка пронизав біль розбитого і зрадженого кохання. Скільки років він намагався навчитися жити без неї, заповнював існування бізнесом, щоб відволіктися від пекучої згадки.

— Заспокойся. Я прийшла, щоб застерегти тебе від необдуманих дій.

— Що їй потрібно? З’явилася познущатися наді мною? – різко запитав Соболевський.

— Я все розповім, тільки заспокойся. Одне прошу – не вір жодному слову цієї підступної змії, – заявила про свою позицію співрозмовниця.

— Гаразд, я вислухаю тебе, – Марк нервово допив каву. У двері тихенько постукали.

— Заходьте, – запросила Морозова.

На порозі з’явилася офіціантка. По очах давнього друга крижана красуня зрозуміла, що він замовить ще горнятко міцної кави.

— Будь ласка, принесіть нам ваш фірмовий чай, – встигла зробити замовлення Мілана.

Через кілька хвилин офіціантка повернулася з тацею, на котрій стояв чайничок з чашками і тарілка фігурного печива. Вона розставила все на столі і вийшла, причинивши за собою двері.

— Ну і навіщо? – запитав чоловік, коли її кроки стихли. Погляд вугільно-чорних очей прискіпливо вивчав обличчя Мілани.

— Глянь краще на себе. Знаю, що вже літрами каву п’єш. Мабуть, напій не дуже вже й допомагає.

— Невже ти про мене піклуєшся? Дивно.

— Думаєш, я спокійно буду дивитися на те, як мій друг отруює свій організм? Для тебе зараз краще випити заспокійливого чаю. Тобі варто спокійніше сприймати заявки цієї негідниці, яка тільки тим і займалася, що крутила інтриги і паскудила твоє життя. Я прийшла сюди заради того, щоб випередити її хоч на крок. Не опинись у її розставлених тенетах – це пастка для тебе. Хоча, ти все одно не послухаєш мене і дременеш на зустріч з нею. Марку, ти її і досі кохаєш?

— Чи я через роки і досі її кохаю? – пробурмотів Соболевський, пригубивши чаю, - Усе настільки заплутано. Я нічого не можу сказати точно, але вона досі хвилює моє серце. Мені обов’язково потрібно зустрітися з нею. Де і з ким зараз Каріна? Вона сама чи з ним? – за купою запитань відчув легкий біль, швидше схожий на дискомфорт, який стиснув серце.

— Вона – вдова. Її чоловік нещодавно загинув, – хмикнула брюнетка.

— Багатії просто так не помирають, – підмітив бізнесмен.

— Різне буває. Каріна розповідала, що він напився, не втримав керування автомобілем і на високій швидкості розбився. Але чи це правда, чи ні?

— Зрозуміло. Де ти зустрічалася з нею?

— Каріна запрошувала мене на чашечку кави. Мені стало просто цікаво, що їй від мене потрібно. Так от, вона розповіла мені жалісливу історію про своє нещасливе життя з обридлим чоловіком, який крім усього, не залишив їй ні копійки. Заповіт був складений на його чотирьох дітей від попереднього шлюбу.

— Чому ж тоді вона за нього виходила? – скептично поцікавився чоловік.

— Тому, що була молода і наївна, – Морозова торкнулася губ серветкою.

—Який у неї був настрій, коли ти її бачила?

— Вона плакала майже весь час, жалілася на долю.

— Мілано, що ти сама думаєш про цю ситуацію?

— Друже, це твій вибір. Я просто хотіла попередити твої нерозважливі кроки, але …

— Ти не можеш за мене прожити життя, – продовжив думку чоловік.

— Прошу, не забувай про її хист до обману. Тільки прекрасна актриса змогла б закрутити тобі голову і звести з розуму, а потім – кинути. Я вірю, що ти встоїш перед її чарами, – Мілана в знак підтримки стиснула руку друга, – Тримайся і відпусти минуле. Серце колись загоїться і зможе знову покохати.