Глава 29. На шляху до зародження почуттів

Майже всю ніч Марті промарудилась без сну, роздумуючи про завтрашній день. Нервове напруження давалося взнаки, не даючи поринути у мрії. Спогади, одночасно солодкі і гіркі, приємним щемом віддавалися у серці. Після затьмареного болем образу Стаса, перед нею поставав загадковий красунчик Вадим. Подушку просякли солоні сльозинки, які час від часу бриніли на пухнастих віях.

Аж під ранок, коли перші сонячні промені благословили землю, зморену свідомість прийняв у м’які обійми сон. Від спізнення на зустріч врятував різкий звук будильника, який вчора, на щастя, не забула виставити на потрібний час.

Довелося з поспіхом одягатися. Швидко вскочила в блакитні джинси з прорізами, вільну білу блузку зав’язала вузлом на талії, на ніжки знайшла бежеві босоніжки з тонкими ремінцями. Оскільки ранок видався прохолодним, на плечі накинула короткий піджак. У неї не вистачало часу навіть на легенький перекус, та й від хвилювання їсти зовсім не хотілося. Марті швиденько підхопила сумочку під колір босоніжок і збігла сходами вниз, не користуючись ліфтом.

На зупинці біля багатоповерхівки на неї вже чекав Вадим, який ліниво притулився спиною до позашляховика.

— Пані Мартіно, Марті, – шовковистий голос знайомо залоскотав напружені нерви. Сильне відчуття дежавю нахлинуло з новою силою, коли вона, як і минулого разу, потонула в сріблястих очах. Погляд Вадима ковзнув по її фігурці, затуманюючи свідомість, змушуючи діяти в унісон із бажаннями загадкового красунчика.

— Доброго ранку, – привіталася з чоловіком, проте не знала, як звертатися до Вадима в неофіційній обстановці.

— Привітик. Давайте перейдемо на «ти», ми ж уже не в клініці, де у стін є допитливі вуха, - посміхнувся чоловік.

— Гаразд, я не проти, Вадиме.

— Марті, думаю, тебе цікавить, куди ми поїдемо на рибалку? – розкривши дверцята автомобіля, допоміг дівчині зручно вмоститися на сидінні поруч з водійським. По дорозі я введу тебе в курс справи. Обіцяю море позитиву і свіже повітря.

Автомобіль плавно рушив, навіваючи спокій. Дівчину ще вчора заінтригувало його запрошення, тому вона нашорошила вуха. Тим часом Морозов продовжував розмову:

— Мені колись за безцінь дістався симпатичний мисливський будиночок за містом. Я трохи перебудував його, додав дещо від себе. Неподалік знаходиться чудове озеро, в якому багато риби. Я впевнений, що чистішого повітря ніде не знайти. Ліс, озеро, невеликий пляж. Що ще потрібно любителю відпочивати за містом? — захоплено, ніби рекламуючи восьме диво світу, говорив Вадим.

— Клас! – вражено вигукнула красуня, – Признаюсь, я ще ніколи не була на справжній рибалці. Ти мене дійсно заінтригував. Цікаво посидіти з вудочкою на березі озера, – Марті реально сподобалася така перспектива. Особливо, коли нерви останнім часом неодноразово її підводили. Все, що їй було потрібно — спокій, гармонія і присутність чоловіка, який нічого від неї не вимагав і не ставив ультиматумів. Нарешті, вона могла повністю розслабитись, не турбуючись ні про що.

— Марті, озвучую плани на сьогодні. Спочатку ми з тобою наловимо риби, а потім пригощу тебе справжньою юшкою за власним рецептом, – весело розсміявся бізнесмен, у якого співала душа від присутності такої безпосередньої дівчини, яка навіть не намагалася намотувати його нерви на кулак.

— Невже? На справжньому лісовому багатті? — заблищали цікавістю очі дівчини.

— Атож. Хоча ми їдемо не в ресторан, але голодною ти точно не залишишся, – посміхнувся чоловік.

Морозов помітив, як красуня приховує позіхання, намагаючись отямитись від обіймів Морфея.

— Мартіно, подрімай по дорозі. Тобі потрібні сили для рибалки, а то від тебе втече навіть чахлий карась.

— Гаразд, Вадиме. Мені дійсно потрібно трохи поспати, – сказала блондинка уже засинаючи, заколисана рухом машини.

***

— Мартіно, – мелодією закоханого серця прозвучав голос Вадима, – Ми вже приїхали, прокидайся, – він ніжно доторкнувся до її плеча. Красуня майже відразу розплющила очі і зустрілася поглядом із своїм супутником. Рум’янець з’явився на дівочих щічках, коли вона згадала, що цей день проведе в компанії милого серцю чоловіка.

— Марті, обожнюю, коли так червонієш, – посміхнувся Морозов, – Добре, не буду тебе бентежити. Ми вже приїхали до мого скромного будиночка.

Вадим відчинив дверцята і вийшов, а потім, обійшовши машину, допоміг вибратися Мартіні. Дівчині подобалася така увага бізнесмена, за спиною ніби розкрилися крила. Головне – коханий поруч, а всі негаразди нехай залишаються в минулому і не псують настрій. Хотілося завжди дивитися в його сріблясті очі, чути оксамитовий голос, тонути в мужніх обіймах. Вона знала, що Морозов – успішний бізнесмен, але гроші, слава та дорогі речі не викликали в неї тремтіння захвату. Вона б кохала його, якби він виявився не багатшим від церковної миші.

— Мартіночко, зараз ти мені нагадуєш прекрасне видіння, яке випадково спустилося з небес, – ніби підслухавши її думки, сказав чоловік.

— Ох, Вадиме! Я зовсім не видіння, а звичайна дівчина з плоті і крові.

— Зрозумів. Обіцяв рибалку – ходімо! – засміявся шатен з її цілеспрямованості, – Якби ми з тобою поїхали у ресторан, то просто б замовили їжу. Але прості методи не для нас. Ми з тобою самі добудемо собі їжу. Вперед! – легенько підхопив блондинку під ліктик і повів за собою в ліс.

— Ти дієш, як справжнісінький маніяк. Мені боязко йти далі, – дівчина вирішила підіграти.

— Не бійся, Марті. Я тебе захищу і від маніяків, і від звірів, які зачаїлися в лісових нетрях, – бізнесмен знову потрапив під чари кокетки, потонув у її бездонних очах. В очікуванні поцілунку вона опустила вії, від хвилювання закрутилася голова і підкосилися ноги.

Та чоловік не виправдав сподівань:

— Мартіночко, нас чекає рибалка, – ніби знехотя відвів погляд від звабливої фігурки косметологині.

— Так, Вадиме. Я готова до пригод, – дівчина відвернулася, щоб він знову не помітив зрадливий рум’янець. Пухнасте волосся високого хвоста, закріпленого заколкою з топазами, хвилею лягло на щічки.