Глава 26. Для справжньої принцеси

Після насиченого подіями дня Мартіна нарешті доїхала додому. Випивши чаю, вирішила розслабитися в кріслі з улюбленою книгою. Хотілося спати, адже тіло, вичавлене ніби лимон, просто кричало про відпочинок. Проте думки не дозволяли відволікатися на сон, безперестанно стимулюючи процес мислення. Ще й та неприємна ситуація зі Стасом вивела з рівноваги.

Роздуми перервав звук мобільного дзвінка, який настирно розривав тишу приємною мелодією. Пальці автоматично потягнулись до телефону, а очі вихопили на екрані ім’я абонента. Дівчина не очікувала сьогодні на дзвінок від Станіслава, хоча й чекала від нього вісточки. Вона з хвилюванням прагнула почути голос кращого друга і вибачитися за свою поведінку.

— Стасе, вибач мене, будь-ласка, – сльози забриніли на чорних віях.

— Марті, це ти пробач мене за все, – ніби в унісон думкам дівчини, промовив чоловік.

— Мені немає виправдання, – вона заледве змогла прошепотіти, торкаючись губами холодного скла смартфона.

— Не варто вибачатись. Не плач, тільки не плач, Марті. Зможеш впустити мене до себе в гості? – також пошепки попрохав кращий друг.

— Звичайно, приїжджай. Буду з нетерпінням чекати, – слова блондинки, схожі на легке дихання, прошурхотіли опалим листям по кімнаті.

— Хм, я вже під твоїми дверима. Ніяк не наважувався натиснути кнопку дверного дзвінка, – ніяково повідомив Стас.

— А зателефонувати мені було не страшно? – красуня посміхнулася крізь сльози.

— Якщо я тебе попередив, то значить, що ти вже готова морально мене бачити. Якби ні, то гнала б мене звідси зламаним віником.

— Я не тримаю в господарстві зламаних віників. Та і навряд би знайшла для тебе подібну зброю для домашнього виховання непослухів. Можливо, на цю роль підійшов би блендер? – настрій після веселої розмови почав повільно підніматися вгору.

— Не впевнений. Може впустиш, а то якось незручно підпирати твої двері. Вже і сусіди косо на мене дивляться, – попрохав колега.

— Чим ти там займаєшся?

— В принципі нічим. Ой-йо-йой! – раптом скрикнув кращий друг, – Хоч би втримати, тільки не це! Марті, бувай, – Станіслав натиснув відбій.

«Що знову придумав той вигадник? Ніяк не заспокоїться зі своїми сюрпризами», — крутилися питання в голові дівчини, цікавість досягла найвищої точки.

Мартіна примостила смартфон на столику і закрокувала до порогу квартири. Обережно, ніби боячись ненавмисно стукнути несподіваного гостя по лобі, відчинила двері. Світло рівною білою смужкою розрізало напівтемряву коридору. Очі дівчини розширилися від здивування, зробивши її схожою на героїню аніме.

— Стасе, як це зрозуміти? – блондинка обвела поглядом велику коробку у його руках.

— Марті, відповідь на питання отримаєш пізніше, – перехопивши ношу зручніше, відповів чоловік.

Дівчину дуже схвилював той факт, що друг вирішив знову витратити гроші на подарунки, які б перевершили сюрпризи від таємного шанувальника. В цей час Стас пройшов зі своєю коробкою до столу, а Марті зачинила за ним двері і заінтригована підійшла ближче.

— А тепер заплющуй оченята, – з тону Стаса стало зрозуміло, що у разі відмови сюрприз примирення перетворення на причину для нової сварки.

«Твої сюрпризи нічим хорошим не закінчуються», — подумала косметологиня, але змовчала.

— Гаразд, – відповіла Мартіна, виконавши прохання.

— Довірся мені, тебе не очікує нічого поганого.

Рука чоловіка обережно обхопила її зап’ясток, їхні пальці міцно сплелися. Дівчина відчула тепло його долоні, дрібне поколювання перейшло вище до передпліччя, дихання пришвидшилося на долю секунди. У цей час Станіслав другою рукою ніжно обійняв її за талію, але їй так захотілося міцніших обіймів.

«Та що зі мної коїться? Невже тепер завжди так реагуватиму на Стаса, який є тільки другом?» — розхвилювалася блондинка.

Здавалося, їхня дружба ось-ось розлетиться на друзки, давши початок зародженню нового почуття, яке ще тільки розцвітало в серцях. Вони нагадували пару, котра зараз танцює плавний вальс життя. Враз ілюзія розвіялася – чоловік обережно усадив Марті на стілець і почав чимось підозріло шурхотіти. Їй захотілося розплющити бодай одне око, щоб піддивитися, але вона намагалася стримувати цікавість.

— Довго ще?

— Мартіно, хвилиночку терпіння. Я заховаю подалі від очей картонну коробку, яка псує прекрасне видовище, – відповів чоловік, – Тепер можна дивитись – відкривай очі. Тебе чекає сюрприз для справжньої принцеси.

— Нічого собі! Невже це все для мене? – сплеснула руками, пильно глянувши на колегу.

Але погляд поступово знову сповз і приклеївся до подарунку, а щічки зарожевіли від приємного сюрпризу.

«Мартінко, чи ж я тобі нарешті догодив? Мій подарунок набагато кращий, ніж того старого багатія, який вирішив завоювати твою прихильність», — подумав про себе Станіслав, в той час, як на його губах розквітла щаслива посмішка.

Проте дівчина не бачила радості друга, адже очі не могли відірватися від споглядання справжнього шедевру – прекрасного торту з тієї самої дорогої кондитерської. Перед нею височів шоколадний торт із фруктами, зроблений у вигляді палацу, прикрашеного білими орхідеями і золотистими намистинками. Збоку на пластинці з білого шоколаду вона прочитала напис: «Для справжньої принцеси Мартіни».

— Тобі подобається? – лагідно запитав Станіслав, боячись навіть дихнути.

— Так, - нервово ковтнула слину красуня, – Але … скільки ти за нього заплатив? – вона заледве могла підібрати вірні слова, – Вся зарплата пішла на торт? А за що ти тоді будеш жити? Сплачувати за квартиру, газ, світло, Інтерент, бензин? За це все треба платити, і немало! Та ще ж і їжу потрібно купувати. Ти загинеш від голоду, Стасе, якщо і надалі продовжуватимеш так безвідповідально себе поводити! Як ти тепер житимеш без грошей? – Мартіна на хвильку зупинилася, щоб прийти до тями після такого сюрпризу.

Обличчя колеги виражало відчай і скорботу, адже він знову не зміг догодити впертій блондинці.