Глава 25. Нам потрібно діяти разом!

Мартіна поступово приходила до тями, та відчувала себе досить непогано, враховуючи пережиту пригоду.

«Де ж нестерпний біль? Чи я пролежала у комі, поки затягувалися рани?» — думки змінювали одна одну. Не те, щоб дівчина прагнула відчувати фізичні страждання, але причина відсутності болю повинна бути.

— Блондинко, відкривайте очі. Я ж бачу, що ви прийшли до тями, у вас тремтять вії, – обізвалась причина прекрасного самопочуття красуні.

Чомусь цей чоловічий голос видався надзвичайно знайомим, проте, як би вона не хотіла, то все-одно не змогла б забути його власника. Марті розплющила очі, в неозорій блакиті яких гнівними спалахами світилися блискавки.

— Знову ви … — у неї просто не вистачало слів, щоб змалювати свої відчуття, котрі давно перетнули точку кипіння.

— Блондинко, випийте холодної води, може це допоможе трохи охолонути. Залиште свої претензії на потім. Недарма ж ніс вас на руках до лавки, а потім бігав у кіоск по воду, – Марк обережно і дуже повільно відкрутив кришечку і простягнув пляшку.

— Дякую, – дівчина вмостилася зручніше і взяла пляшку з водою. Але, зробивши великий ковток, почала відфиркуватися.

— Блондинко, забув попередити – вода газована, – з легкою усмішкою заявив чоловік.

— Я вас ненавиджу, – відсапуючись, гнівно повідомила Мартіна.

— Ви вже це говорили. Я з першого разу зрозумів, що не викликаю у вас теплих почуттів.

— Ви б могли придбати негазовану воду, – красуня все більше злилася.

— Я занадто поспішав, а негазована у них тільки-но закінчилась.Це занадто навіть для мене – залишити непритомну дівчину прохолоджуватись на самотині. Блондинко, це ж елементарні речі. Вас би точно могли пограбувати.

— Ой, – злякано зойкнула Марті.

— Який сенс переживати за те, що не трапилося? – здивовано підняв брови Соболевський.

— Вам легко говорити! Однак ця неприємна пригода сталася через вас! – скрикнула дівчина.

— Можливо, трохи винна і блондинка, яка зненацька вирішила зайнятись бігом на проїжджій частині, але не спромоглася подивитися вліво і вправо? Гаразд, цього разу я більше винен, ніж ви, – розмірковував бізнесмен.

— Ну от чому не можна відразу визнати власну провину?

— Не бажаю, щоб ще й ваша смерть була на моїй совісті, – спокійно відповів Марк. Мартіна від шоку знову похлинулася водою, яку пила тепер невеликими ковтками.

— Що? – прокашлявшись, хрипко запитала.

— Блондинко, не варто так жадібно накидатися на воду під час розмови, – чоловік глянув на свій наручний годинник.

— Я вирішу сама, що і коли мені робити, нахабний брюнете, – хмикнула красуня.

— У вас склалося оманливе враження відносно мене.

— Невже ви можете сказати щось хороше, а не звинувачувати мене у всьому?

— Блондинко, хоча ви хочете здаватись отруйною колючкою, насправді ви – ніжна і тендітна, ніби бутон весняного підсніжника.

— Ви вмієте говорити компліменти? – очі Марті розширилися від здивування.

— Напевно, що так, але це вміння мені не допомогло … — якось напружено і невпевнено відповів Соболевський.

Він дав зрозуміти, що ця тема закрита:

— Гаразд, що вас так зацікавило? – голосом, повним гіркоти і смутку за чимось недосяжним для очей співрозмовниці, сказав Марк.

— Ви не хотіли звинувачувати себе ще й у моїй смерті? Я правильно зрозуміла?

— Занадто вірно, блондинко, – у його словах відчувалася явна насмішка над собою, – Краще забудьте ці слова. Остаточно викиньте з голови, мороки вам тільки додасться, якщо почнете будувати припущення про мої гріхи юності. А на рахунок нашої ситуації… Раджу вам не бігати стрімголов проїзною частиною. З вашим везінням наступного разу ви точно опинитеся під колесами.

— Я буду обережною, – погодилася Марті, – Якщо не секрет, що ви тут робите?

— На СТО?

— Так.

— Від вчорашнього зіткнення трохи фарба злізла.

— Чому ви вчора і сьогодні без водія?

— Я ж не чудовисько, як ви думаєте.

— Маю сумніви.

— Вчора просто відпустив водія додому, а сьогодні у нього захворіла донька. Давайте змінимо тему. От я, наприклад, думав, що вам на ремонт знадобиться набагато більше грошей. Якщо чесно, припускав, що захочете у вигляді компенсації нову машину, оскільки ваша тарантайка заледве трималася купи.

— Достатньо! – скрикнула Марті, підскочивши з лавки.

— Блондинко, не тікайте, ніби Попелюшка з балу. Я не буду таким благородним, як принц, залишу ваші цукерки собі. Це дивно, що фірмові цукерки пережили ваше безтямне бажання ринутися під колеса мого джипа.

— Брюнете, навіщо тоді перенесли мене на лавочку і купили воду, якщо продовжуєте знущатися наді мною? – дівчина обійшла лавку і схопила свою дорогоцінність, притиснувши до серця.

— Ви пережили стрес. Хіба вам не хотілося пити?

— Хотілося, – хмикнула красуня, – Але чим можна пояснити вашу поведінку?

— Чим забажаєте, – розвів руками в сторони Соболевський.

— Прощавайте! Дуже сподіваюся, що ми більше з вами не побачимось, – Мартіна круто розвернулася на підборах і закрокувала до будівлі СТО.

— Щось я в цьому маю сумніви, блондинко, – крикнув услід Марк, – Якщо ми зустрінемося втретє, то я, мабуть, повинен вас запросити на справжнє побачення. Обіцяю поводити себе ніби джентльмен, чи хоча б намагатимусь, – підколов навздогін дівчину.

— Як ви мені набридли, – вона хмикнула і пришвидшила крок, змахнувши лівою рукою.

— До побачення, блондинко. Ми не прощаємось, ще обов’язково зустрінемося, – Соболевський залишив останнє слово за собою.

Мартіна швидко владнала формальності із власною машиною, проте, коли вона виїхала на стоянку, чорнявого бізнесмена там уже не було. У неї підозріло закололо в серці, адже минула розмова залишила по собі неприємний осад.

***

Мілана сиділа перед широким трюмо у старовинному стилі. Вона повільно та обережно проводила позолоченим гребенем по розкішному чорному волоссю. Брюнетка пишалася своєю вродою і не жалкувала грошей на догляд за тілом і обличчям. Слід опіку уже майже зник зі щоки. Косметологиня Мартіна В’ячеславівна виявилась висококласним спеціалістом, адже шкіра після процедур ніби оновилася, стала ще гарнішою. Звичайно, потрібно з’явитися на огляд, але це дрібниці.