Глава 24. Дежавю чи так судилося?

Несподівану зміну настрою друга неможливо було не помітити. Його обличчя ніби посіріло, стало схожим на тьмяний попіл безнадії, який поступово, як отрута вповільненої дії, знищує особистість, запорошуючи всі мрії і поривання душі. Очі Стаса розширилися від здивування, втративши насичений сонцем колір зеленого листя. Те відчуття спокою і щастя, яке до недавнього моменту випромінював молодий чоловік, зів’яло, як бутон білосніжної азалії під променями нещадного літнього сонця.

— Зі мною все добре, – відповіла красуня, – Мені цікаво, що сталося з тобою? Ти часом не захворів? – дівчина затягнула остовпілого колегу в кабінет. Двері відрізали Станіславу шлях до відступу.

— Марті, ми обоє прекрасно знаємо мій діагноз, – від гіркої посмішки друга блондинці захотілося плакати.

— Що ти говориш?! Це все неправда! – вона панічно скрикнула.

— Марті, я хворий тобою. Ти – мій наркотик, моє заспокійливе, яке дозволяє забути про біль самотності, – сумно промовив шатен. Дівчина відчула на душі тягар, серце розривалося від болю, адже вона не могла відповісти взаємністю.

— Тоді чому ти подарував мені орхідеї і цукерки? Я ж хотіла скуштувати ці ласощі ще з часів інституту. Навіщо витратив зарплату на такі дорогі подарунки? Нам ще не так багато платять, щоб ми могли розкидатися грошима. Тепер жалкуєш про це? – мимоволі Марті зірвалася на кращого друга.

— Так, я жалкую! – скрикнув Станіслав, – Жалкую про те, що не купив цих дрібничок! Краще б заліз у борги, але кожного дня дарував тобі омріяні ласощі і квіти. Марті, ти просто не даєш мені такої можливості!

— А за що ти тоді житимеш у столиці, коли витратиш усі гроші на подарунки? – красуня задала логічне запитання.

— Яка різниця! Це моє життя! Гроші – не головне! Здогадуюсь, ти підчепила багатого бізнесмена, якому дозволяєш залицятися до себе. Він стовідсотково повівся на твою красу і молодість, ігноруючи твою прекрасну душу. Йому потрібна поряд симпатична лялька, з якою не соромно вийти у світ. Марті, як ти не розумієш? Багатію необхідний замінник кохання, псевдолюбов, але йому не відомо, що справжні почуття не купити. Я не знав, що ти можеш належати до таких дівчат, яким потрібен спонсор! – слова Стаса дряпали по живому не тільки розгублену Мартіну, але й самому чоловіку приносили страждання. Біль виливався несправедливими словами, але знову і знову проникав у зранені серця, роблячи рани ще глибшими.

— Він не такий! Ти нічого не знаєш і не маєш права звинувачувати мене ні в чому! – зірвалася на крик красуня, але надійна звукоізоляція стін не давала нікому підслухати розмову на підвищених тонах, – На якому СТО знаходиться моя машина? Додому я поїду сама!

— Коли знайшовся багатий шанувальник, то і кращий друг виявився непотрібним? – саркастично запитав колега. Здавалося, зараз від розпачу і ревнощів він втратить себе, як особистість, на мить позбувшись самоповаги.

— Ти не захотів бути моїм другом, – Марті, як і Стас хвилину до цього, кілька разів провернула кинджал у серці чоловіка, не відаючи про це.

— Я мріяв стати кимось більшим для тебе, не знаючи, що це місце зайняв інший. Думаю, не слід навіть сподіватися, що він молодий і хоч на крапельку симпатичніший від гамадрила.

— Брехня! Це все неправда! – запротестувала Мартіна.

— Дівчинко, той, хто здатен обсипати діамантами, здається красивішим від голлівудського актора? – Станіслав навмисно підбирав жорстокі слова, щоб розвіяти ілюзії подруги на рахунок шлюбу зі стариганем.

— Адресу СТО і ключі від машини, – карбуючи слова холодно промовила Мартіна.

Станіслав назвав адресу і кинув в’язанку ключів на стіл, потім розвернувся і в гнітючій тиші вийшов з кабінету. Він почув, як за ним клацнув дверний замок. Шатен відчував на серці печатку суму і полинового відчаю. Щоб так сильно кохати таку неймовірну красуню, але не змогти закохати її в себе.

Як тепер дивитися у її волошкові очі, коли так сильно образив? Можливо, доля подарує ще хоча б один крихітний шанс, щоб відіграти все назад? Чоловіком раптом заволоділо бажання повернутися і вибачитися, виправити, переписати минуле, але він не захотів ще більше ускладнювати і без того непросту ситуацію.

***

Мартіна знесилено опустилася на підлогу, зігріту променями ранкового сонця. Серце повнилося каяттям по самісінькі вінця. Дівчина картала себе за сварку з кращим другом. Важкі сльози провини повільно скотилися по щоках і впали тягучими краплями на крихкі пелюстки білих орхідей. Марті на знала, скільки часу ділилася горем з квітами, але згодом її журба ніби вигоріла, перервала на високій ноті свою пісню скорботи.

У цей момент врятувала думка: «Я ж сильна. Я повинна впоратись, а не плакати на самотині. Хай на моєму шляху і з’являються перепони, проте я повинна стійко зносити все, якою б складною не здавалася ця задача. Проте слова Стаса похитнули впевненість у моїх судженнях. Я ледве не припинила довіряти Вадимові, але точно впевнена в його благородстві. Однієї зустрічі мені вистачило, щоб скласти про нього власне судження. Давай, Марті, вставай з колін, умийся і приведи себе до ладу, щоб пані Морозова не втекла від одного вигляду твого заплаканого обличчя».

Дівчина намагалася себе хоч якось підбадьорити. Вона нашвидкуруч вмилася холодною водою, щоб обличчя не було схоже на покусане бджолами. Зітхнувши з полегшенням, поставила кип’ятитися воду, щоб заварити заспокійливий чай з шавлією і м’ятою. Тепер вона готова не тільки до зустрічі з вибагливою клієнткою Міланою, а й до випадкового побачення з Вадимом (все може статися).

***

На диво, день більше не презентував ніяких ексцесів. Почав накрапати легкий червневий дощик, тому Марті довелося накинути на голову капюшон спортивної кофтини, яку тримала на роботі про всяк випадок. Притиснувши до себе омріяну коробку з цукерками, дівчина вийшла з приміщення клініки. Помахом руки зупинила таксі і продиктувала адресу потрібної СТО.