Глава 22. Пара для всіх, але не для один одного

Мартіні приснилося, ніби вона кружляє на сонячному лузі, заквітчаному кульбабами, маргаритками та ромашками. Легенька біла сукня лоскотала литки, ступні м’яко ступали на оксамитовий килим трави. Враз дівчина здалеку побачила Вадима Морозова, який, привітно усміхаючись до неї, крокував назустріч. Серце затріпотіло швидше, здавалось, воно тільки що самотужки здолало марафон. Мартіна побігла вперед – у широко розкриті обійми чоловіка. Проте прекрасне мариво поспішило обірватися в ту мить, коли між пальчиками Марті і долонями коханого залишилось декілька міліметрів. З тихим стогоном розчарування красуня з жалем привідкрила пухнасті вії. Ніздрі залоскотало від аромату свіжезвареної кави.

— Марті, прокидайся! Якщо хочеш проїхатись із вітерцем на роботу, то зараз – прекрасний момент для того, щоб наситити шлунок. Сподіваюсь, що ти хоча б з краплинкою поваги поставишся до вівсянки зі шматочками фруктів від твого покірного слуги, адже недарма я спозаранку обчистив полиці сусіднього супермаркету. З упевненістю можу сказати, що ти заради цього магазину з великим асортиментом і обрала квартиру, – весело повідомив Станіслав, перебуваючи в обіймах гарного настрою.

Чоловік почав свою імпровізовану промову ще за кілька кроків від спальні, щоб Марті встигла прокинутися і очуняти від сну. Інакше Стасу доведеться самому взятися за нелегку справу стягування симпатичних блондинок з ліжка. Він кілька разів постукав у двері.

— Я вже не сплю, – через позіхання промовила Мартіна.

— Ну, і добре, – відповів кращий друг. Він увірвався у кімнату і підхопив дівчину на руки.

— Ей, хлопче, я вже і сама можу встати! – вся сонливість миттю злетіла з обличчя блондинки, її золотаве волосся залоскотало щоку Станіслава.

— Марті, яка ти зранку смішна, – посміхнувся він, у зелених очах затанцювали іскорки веселощів.

— Стасе, досить насміхатися наді мною, – набурмосилась колега.

— Подружко, твою ніжку ще зарано напружувати. Пропоную ще трохи потерпіти мене в якості власного їздового коня.

Посмішка нарешті осяяла заспане личко Мартіни від слів кращого друга. Вона навіть передумала гримати на нього за те, що скористався ключами і спозарання навідався до неї додому.

— Куди ти мене несеш, божевільний? – запитала дівчина.

— Звичайно ж у ванну, бруднуле. Тобі слід почистити зуби і прийняти душ, інакше твої клієнтки вертітимуть носиками від твого запаху. Потім тебе чекає обробка ран і сніданок.

Чоловік посадив Мартіну на стілець і вручив зубну щітку і пасту.

— Успіху, – Станіслав покинув підопічну наодинці з собою у ванній кімнаті.

***

З вікон косметологічної клініки відкривався прекрасний вид на під’їздну алею. Саме зараз бажаючі могли помилуватися цікавим та інтригуючим видовищем. Більшість працівників належало до гордих представниць слабкої статі, тому вони і приклеїлись до шибок в очікуванні надзвичної події.

Знайома білосніжна «Тойота» повільно під’їзджала до стоянки. Цей автомобіль тут був відомий кожному, адже багато неодружених співробітниць мріяли стати подружкою його власника – перспективного красунчика з атлетичною фігурою і відмінним почуттям гумору Станіслава Гордієнка.

Зараз на передніх сидіннях виднілися два силуети. Всім не терпілося дізнатися, хто та загадкова дівчина поруч зі Стасом. З салону вистрибнув молодий чоловік, який, оббігши машину, відчинив дверцята і подав долоню супутниці. Тендітна фігурка блондинки виявилася дуже знайомою, адже хто з колег не впізнає Мартіну? Цю добру дівчину зі щирою душею, яка готова допомагати кожному.

— Вони нарешті зустрічаються, – штовхнула ліктем в бік свою подругу масажистка Ліна.

— Виходить, що так, – заворожено прошепотіла Леся, – Мені здається, що разом вони будуть дуже щасливі.

— Знаєш, я трохи заздрю Марті через те, що вона підчепила такого класного хлопця, як Стас.

***

Мартіна відчула, як ногу знову пронизав біль. Вона ледве не втратила рівновагу, проте друг встиг підхопити її під руку.

— Тримайся за мене міцніше, – дихання Станіслава злегка запуталось у золотистому волоссі красуні, по її шкірі ніжним ознобом пройшлося тремтіння.

«Чому я так дивно останнім часом реагую на Стаса? Можливо, після його освідчення в коханні, я почала сприймати його, як симпатичного чоловіка, небайдужого до мене, а не як друга. Навіщо наскільки заплутувати ситуацію?» — мозок дівчини намагався знайти відповіді, яких зовсім не існувало.

Допомогти Мартіні могло тільки власне серце, але й воно зараз опинилося на роздоріжжі вибору. Блондинка стиха зітхнула і закрокувала вперед, опираючись на надійну руку шатена.

— Тобі досі боляче? – перепитав друг.

— Усе гаразд, Стасе, – вона безуспішно спробувала зобразити легковажну посмішку.

У холі клініки вони зіткнулися з головною косметологинею Вірою Іванівною, яка стривожено поглянула на молоду підлеглу.

— Мартіночко, у тебе щось болить? Чому ти припадаєш на ногу? Тобі необхідна допомога? Не слід було приїзджати в клініку, бачу, тобі потрібен спокій, – з непідробною тривогою запитала жіночка років шістдесяти.

Плавним жестом вона торкнулася стрижки-каре натурального світло-каштанового кольору без жодної сивої волосинки. Обличчя Віри Іванівни виглядало напрочуд молодо, адже професія вимагала бути прикладом наслідування для колег та клієнтів.

— Віро Іванівно, я просто підвернула ногу. Невеличке розтягнення, але все швидко минеться, — зам’ялася в нерішучості красуня.

— Мартіночко, можливо, тобі все-таки краще повернутися додому? – запропонувала начальниця, – Але перед цим обов’язково завітай до Ліночки і Лесічки.

— У мене на сьогодні записані клієнтки.

— Ми їх передоручимо Станіславчику. Невже ж у нього не знайдеться віконця, щоб провести додаткові процедури? Просто потрібно узгодити час прийому. Так? Стасику, ти ж допоможеш своїй дівчині? – хитро підморгнула Віра Іванівна.

— Ми не пара … — намагалася заперечити Марті, але хлопець перевів розмову на інше: