Глава 21. Відверта чоловіча розмова

Чоловіки розмістилися у стильному кабінеті Марка, із задоволенням смакуючи коньяком. Не один раз вони так зустрічалися сам на сам, відпочиваючи душею від негараздів. Господар будинку вирішив розпитати про походження подряпин, які прикрашали обличчя друга:

— Вадиме, ти випадково по дорозі до мене не зустрічав скажених котів, собак чи ворон? – брюнет уважно вивчав обличчя опонента.

— Іноді я не розумію твій гумор.

— Хм, я подумав, що ці тваринки добряче попрацювали над твоїм лицем.

— А ворони тут до чого? – Морозов остаточно втратив нитку роздумів друга.

— Для того, щоб роздряпати тобі обличчя, кішці або собаці довелось би стрибати на висоту близько ста восьмидесяти сантиметрів. Вороні б залишалося тільки спікірувати прямо на тебе.

— Логічно, – розквітнув посмішкою Вадим, – Моя Кицюня дасть фору цілому зоопарку, а не якійсь там вороні.

— Я от одного не розумію, чому ти такий веселий, якщо Мілана втекла від тебе зі святкування річниці вашого одруження?

— Мабуть, поїхала з подружками танцювати до ранку в нічному клубі. Вона просто фонтанує енергією, а чим іще зайнятися? Хвилюватися за неї немає сенсу. Та і відпочинемо один від одного. Мені часто з нею дуже важко, як кажуть спеціалісти – це «токсичні відносини». Іноді мені здається, що вона хоче мене придушити уві сні, та боїться сісти за грати, – хмикнув гість, – Проїхали, Марку. Краще давай поговоримо, що там трапилося з твоїм сватанням?

— Краще і не питай, – спробував  зіронізувати Соболевський.

— Усе наскільки погано? – здивувався Вадим, – Ти їй не сподобався?

— Ні, навпаки. Я не зміг її витримати більше десяти хвилин. А потім приїшов її хлопець і влаштував скандал.

— Тобі її тато про нього і словом не заїкнувся, – підтвердив Морозов.

— Він про багато що змовчав. Мені просто не захотілось навіть розпочинати знайомство з глибоко неприємною людиною. В кінці-кінців трапилось теж саме або, навіть, ще щось гірше, ніж у вас з Міланою.

— Ми ж хоч кохали колись одне одного, нетямились від щастя, – Вадим задумливо подивився у вікно.

— Вибач за питання, але чому ви досі не розлучилися? Здалеку видно, що ваш шлюб давно пішов тріщинами і перетворився на пил, – на обличчі господаря маєтку відобразилася печатка глибокого нерозуміння.

— Вона мені ще потрібна, – нервово сіпнув плечем бізнесмен.

— Навіщо? – Соболевський прагнув попри все дізнатися відповідь.

— Гроші її батька.

— Це було так давно, коли твій тесть підкидав вам грошенят. Зараз ти маєш достатньо, щоб не залежати від статку дружини. Здогадуюсь, існує якась глибинна причина, яка не дозволяє тобі зробити рішучий крок.

— Я не впевнений, – Морозов покрутив у пальцях келих, милуючись грою світла, – Можливо, все елементарно. Я звик до саме такого перебігу подій і не бажаю нічого змінювати, – оксамитовий голос прошелестів опалим листям.

— Ти знаєш, я не прихильник подружньої зради, – почав говорити Соболевський, проте кращий друг перебив його на пів слові:

— Тому що тобі нікому було зраджувати?

— Не зводь все на жарт. Чи зміг би ти серйозно змінити своє життя заради тієї загадкової косметологині? – вкрадливо запитав брюнет, – Коли ти вже навчишся не розриватися між велінням серця і розуму?

— Марку, зараз ти додаси приказку про двох зайців, ми пересваримось і на цьому кінець дружній розмові, – важко зітхнув кращий друг.

— Так. Адже ти зіпсуєш життя шести людей.

— Де ти їх скільки набрав? – здивувався гість.

— Мілана, її татко, твоя нова подружка, її батьки, а там і я, – награно загинаючи пальці, продекламував Соболевський.

— Згоден з усіма кандидатурами, окрім твоєї. Чим моє захоплення зруйнує твоє життя? Цього я вже не розумію, – Вадим зайвий раз підтвердив свою неспроможність у справі розплутування клубків думок друга.

— Хай не зруйнує, але точно попсує мені нерви. А як же той випадок з гарячою італійкою? Вже не пам’ятаю її ім’я. Карла? Паола? Б’янка? Не важливо. Мені довелося майже не спати кілька днів і бігати, як білка в колесі, щоб Кицюня не дізналася про твої загули, а нещасна дівчина в сльозах не подала на тебе в суд або не здійснила самогубство, як вона … — заборонене у їхньому дружньому колі ім’я ледь не зірвалося легкокрилою птахою з губ Марка. Один гіркий спогад з тихим сплеском упав у спільну криницю їхнього темного минулого, де скаламутив воду розкаяння і горя.

— Я не хотів, щоб так сталося, – безбарвним голосом прошепотів Морозов.

— Вибач, я ж розумію, що тобі теж боляче, – стиха відповів Соболевський.

— Знаєш, а чому ми все розмовляємо про моє особисте життя? Ніколи не говоримо про твоє. Невже це для тебе табу? – поспішно змінив тему співрозмовник, згладивши гострий кут розмови, який погрожував перетворити гарний літній вечір на безрадісні сірі сутінки. Проте для чоловіка навпроти зміна напрямку розмови викликала сум’яття.

— Хм, у тебе життя набагато яскравіше, – невиразно відповів Марк.

— Замість того, щоб насміхатися над моїм любовним трикутником, розповідай про свої перепитії. Давай, я чекаю, – із задоволеним виглядом проказав Вадим.

— Зі мною нічого подібного не було, – констатував Соболевський.

— А як би ти поставився до появи дівчини в твоєму холостяцькому житті? Можу тебе де з ким познайомити, – продовжував з насолодою насміхатися над кращим другом Морозов.

— Не обтяжуй себе, я й сам прекрасно впораюсь, – посміхнувся господар маєтку, - Розумієш, я не проти відносин, адже іноді відчуваю себе самотнім. Проте це повинна бути якась неймовірна особистість, щоб знищити спогади і залишки кохання до колишньої. І я категорично проти блондинок.

— Чому? – брови Вадима злетіли вгору від здивування, – Моя прекрасна косметологиня якраз блондинка – ніжна, чуттєва, якась неземна. Думаю, що й інші білявки – непогані дівчата. Брюнеткою я якраз ситий по горло, це ж справжня демониця!

— Кохання заслало тобі очі.