Глава 20. Що робити, коли дружина втекла в невідомому напрямку

Марк зупинив автомобіль перед розкішним маєтком, який височів на тлі сутінкового неба, підсвіченого міськими ліхтарями. На душі Соболевського панував розбрат. Давно один-єдиний день не приносив йому скільки сюрпризів. Чоловік з усмішкою згадував таку різну поведінку двох дівчат, але яка з них шокувала більше, так і не вирішив.

Перед внутрішнім взором брюнета ніби випливла з туману незнайомка з тендітною фігуркою, яка до кінця відстоювала свої права. Інша на її місці розтанула б, як морозиво на сонці, зустрівши самого Марка Соболевського. Та видно, дівчинка зовсім не цікавилась світськими новинами або їй наплювати на його багатство та високий статус у суспільстві. З незрозумілою ніжністю згадав, як вітер розвівав золотисте волосся незнайомки, а фіолетова сукня робила її схожою на богиню краси.

«Чому я думаю про тебе, блондинко? Я навіть не знаю ні твого імені, ні номера мобільного, ні місця роботи. Залишається тільки один факт для мене і для тебе – у великому місті ми навряд чи більше зустрінемось. Але ж чому я продовжую думати про епізодичного персонажа свого життя?» — чоловік зі злістю штовхнув важкі двері будинку. Обслуговуючий персонал він ще раніше відпустив додому телефонним дзвінком – хотілося побути самому.

Раптом велична атмосфера маєтку почала давити на плечі, ще більш загострюючи відчуття самотності. Люба матуся давно мріяла побачити сина одруженим, адже не хотіла, щоб він довіку сумував за минулим. Проте  спогади досі краяли серце, не дозволяли побудувати нові відносини. Минуле протягувало довгі щупальця і міцними стереотипами пеленало теперішнє і майбутнє.

«Дев’ять років минуло … Яка знаменна дата для нашої компанії. Все сталося зовсім не так, як у багатьох вигаданих історіях: щасливий початок і трагічний кінець. А всьому виною кохання, яке приходить, коли захоче, і тікає, коли заманеться.

Припустимо, я ще легко виплутався. Відкупом стало розбите серце, яке досі не можу склеїти від відчаю відмови. Для неї все завершилося смертю. Я не палав до неї особливою симпатією, вона просто була моєю однокурсницею. Іноді мені здається, що своє успішне життя ми побудували на могилі нещасної дівчини.

Ніхто з нашої компанії її не вбивав – вона сама вибрала смерть, як порятунок від ненависного кохання. Я знав, що вона знаходиться на межі відчаю, але не перешкодив невідворотньому. Саме тоді по моїх жилах розтеклася отрута кохання до однієї зарозумілої красуні, яка й досі переслідує мене в жахливих снах.

Однак тепер, коли емоції вигоріли вщент і серце скувала крижана броня, я розумію більше, набагато більше», – Марк відмірював кроками просторий хол. Раптово різкий звук мобільного телефона перервав його роздуми:

— Так, я вас слухаю, – не звернувши уваги на ім’я, яке висвітилось на дисплеї, промовив бізнесмен.

— Який офіціоз, Марку. Не думав, що зараз так звертаються до найкращих друзів. Чекав, що ти допоможеш мені відволіктися, виллєш пляшку бальзаму на душу, а ти … — почувся награно ображений голос.

— Вадиме? – здивувався чоловік, – Не чекав твого дзвінка. Якщо не помиляюся, у тебе ж зараз романтична вечеря з Міланою.

— Не так сталося, як гадалося. Замість спілкування з дикою Кицюнею пропоную зустрітися чисто чоловічою компанією, – з веселими інтонаціями відповів друг.

— Що? – Соболевський ледве не випустив мобільний.

— Слухові галюцинації відсутні, – підтвердив попередні слова Морозов.

— Мені здається, в тебе мариння, Вадиме. Чому ти не береш до уваги бажання самої Мілани?

— Вона в черговий раз втекла від мене.

— Не може бути!

— Ідеш на рекорд по накалу шокованості, – підколов друга Вадим, – До речі, ти зараз вдома?

— Так. У тебе немає іншої кандидатури для продовження святкування? Чи в тебе свято так і не розпочиналось?

— Я забув спитати номерок однієї дуже симпатичної косметологині … — мрійливо пробурмотів Морозов.

— На місці Мілани я б ще десять років тому почав би тобі зраджувати, – сумно відповів Марк, який не мав ні сил, ні бажання сьогодні спілкуватися з другом.

— Ми тоді ще навіть не зустрічалися. Ти не розумієш, який це екстрим – жити поруч з моєю Кицюнею.

— Міг би зайву енергію витратити в Альпах чи Гімалаях, – зухвало запропонував Соболевський.

— І що я там забув? – Вадим на хвильку замовк.

— Спуск на лижах, скалолазання і ще багато подібного. Досить Мілані життя псувати.

— Поїду тільки з тобою, – Морозов пропустив дорікання друга повз вуха.

— Чому? Невже потрібна компанія?

— Звичайно. Марку, так по телефону можна ще довго розмовляти, але може б ти вийшов зустріти давнього друга?

— Гаразд, під’їзжай через годину.

— Ні, зараз. Я вже чекаю у тебе під будинком. Ти зачинив двері на ключ, – зауважив співрозмовник.

— Коли ти встиг? – поцікавився Соболевський.

— Якраз під’їзджав до твого маєтку і відразу набрав тебе. Твоя секретарка повідомила таємну інформацію, що ти відмінив усі зустрічі на сьогодні, – у слухавці почулися гудки.

Марк здивовано повів плечем, розвернувся і підійшов до дверей, щоб запросити на гостину друга. На порозі, весело усміхаючись, стояв Вадим. Правда, його усмішка була трохи спотвореною, адже чоловік піднімав тільки один куточок губ, а інший – надійно стримував пластир. На щоці також виділялася багряна смуга. Морозов, як завжди, у стильному одязі, непогано пасував до пляшки колекційного коньяку з червоним бантом.

— Друже, не вважаєш бант зайвим? Хіба я схожий на зніжену панночку? – з підозрою поцікавився Марк, жестом запрошуючи друга у вітальню.

— Спеціально приберіг для романтичного вечора, але так сталося. Мілана останній час відвертає носика від вина, перейшла на напої, витримані в дубових діжках, – відмахнувся гість.