Глава 19. Я завжди буду поруч з тобою

— Марті, тобі вже краще? – слова Стаса увірвався в дивну подобу трансу дівчини.

— Так, дякую, – голос чомусь зривався, а з думок не виходили зелені очі, які заманювали в космічні глибини. Мартіна струснула головою, щоб позбутися дивних бажань. Золоті пасма волосся переливались у світлі люстри, падаючи блискучим каскадом на плечі.

— Не забувай про те, що потрібно обробити дрібні рани і порізи.

Чоловік ніби не помічав сум’яття подруги, всеціло віддаючись турботі про її здоров’я. Думки Марті літали десь далеко, відносячи її в невідомий світ мрій і сподівань:

«Чому я так дивно відреагувала на звичайний доторк Стаса? Невже в глибині душі мені подобається кращий друг? Але мені не хочеться забувати Вадима, я все ще мрію про нашу нову зустріч. Чомусь впевнена, що Морозов заради мене … Ой, що з моїми думками? Я ж навіть не знаю, чи така, як я, може йому сподобатись. Він дуже багатий і впливовий, тому і не подивиться в мій бік. Напевно, на нього полюють витончені світські левиці або моделі, яких не соромно показати на елітній вечірці.

Навіщо я прокручую ці думки в голові? Зараз недоречно навіть думати про Вадима. Мало я обпеклася в минулому?  Слід переключитися на щось інше. Хоч би і про те, який ремонт машини я замовлю на гроші Соболевського. Можливо, потрібно попрохати Стаса, щоб відвіз мій «Мерседес» на СТО. А вже завтра, якщо пощастить, побачу … Не факт, що Вадим знову з’явиться у клініці, він же не може постійно відволікатися від справ заради сестри. Стоп! Чому думки так і крутяться навколо трьох чоловіків? Станіслав, Вадим, Марк і знову … Якесь замкнене коло».

— Марті, ти мене чуєш? Процедури  закінчено, – сповістив кращий друг, – Зачекай хвилинку. За те, що ти мужньо терпіла процедури, заслуговуєш на вечерю.

Станіслав за мить повернувся з тацею, на якій гордо красувалася тарілка з пишним омлетом і чашка гарячого шоколаду зі шматочками зефіру, – Не знаю, чи тобі сподобається подібний перекус, – промовив він. Після чого поставив тацю на столик, підіткнув дівчині під спину кілька маленьких подушок, допомігши вмоститися зручніше.

— Ой, Стасе, дякую за турботу. Але не слід так піклуватися про мене, адже я не хвора. День чи два – і все, як рукою зніме. За вечерю велике спасибі. Дуже апетитно пахне, – блондинка підчепила виделкою один з нарізаних шматочків омлету, який нагадував золоте сонце.

— Марті, коли ми їхали до тебе додому, твій телефон розривався від дзвінків. Добре, що він знаходився на віброрежимі. Тобі дзвонила Ельза, я ж знаю, що ви товаришуєте. Мені довелося взяти мобільний і в загальних рисах пояснити ситуацію. Розумієш, я не міг просто вимкнути телефон, інакше б вона ще більше турбувалася. Ельза рвалася приїхати до тебе, але я запевнив, що ти  знаходишся в надійних руках. Я попрохав її зачекати, щоб діждатися твого вердикту. Краще зателефонуй подрузі, вона ж від хвилювання не знаходить собі місця, – розповідав Станіслав в той час, коли дівчина насолоджувалася гарячим шоколадом.

— Звичайно, як я могла забути. Негайно наберу номер Ельзи, так як ми домовлялися зустрітися цього вечора, а я недоїхала, – красуня поривалася встати, але чоловік її зупинив.

— Зараз я сам принесу тобі мобільний. Марті, я не заважатиму розмові. Знайду краще заняття – перемию посуд, – озвучив свої плани шатен.

— Не варто. От коли мені стане краще, тоді й перемию, – запротестувала блондинка, відчуваючи ніяковість від надмірної уваги, – Ти й так для мене багато зробив. Не хочу бути комусь зобов’язаною.

— Марті, облиш. Я ніколи не висуватиму тобі претензій. Ех, хтось із нас забув пригоди в гуртожитку під час навчання. Ми з тобою ділили один пакетик «Мівіни» на двох, а ти мені закидаєш за якусь брудну чашку.

— Ти правий, Стасе, – посміхнулася Мартіна, – Вибач, тоді вперед – мий той остогидлий посуд!

Чоловік пішов на кухню, подавши дівчині мобільний телефон.

— Привіт, – енергійно привіталася Ельза після того, як блондинка натиснула виклик, – Мартіночко, золотко, що з тобою сталося? Я б відразу приїхала до тебе, але не знаю, де тебе шукати. Ти вдома чи в лікарні? Той дивний хлопець, який зі мною спілкувався, повідомив, що ти потрапила в аварію.

— Привіт, Ельзо. Я вдома і зі мною все гаразд, – сонним голосом відповіла блондинка.

— Я вже їду … — почала говорити подруга.

— Зачекай, не так швидко. Мені надали першу медичну допомогу, нагодували омлетом і напоїли гарячим шоколадом. Зараз я відпочиваю серед купи подушок, тому мені дуже хочеться швидше заснути. Давай зустрінемося завтра або пізніше, – дівчина солодко позіхнула.

— Гаразд, бережи себе. На добраніч.

Через кілька хвилин після завершення розмови, у кімнату заглянув Станіслав. Марті встигла придрімати, але почула, як він навшпиньки наближається до дивану.

— Стасе, – дівчина відкрила очі, – будь-ласка, відвези мою машину на СТО.

— Замовити ремонт? Я б і сам оплатив тобі ремонт «Мерседеса». Дозволь мені допомогти, краще не зв’язуйся з тими пихатими багатіями.

— Ні, він заплатить за все. Я хочу найдорожчий ремонт. Подай мені сумочку, там десь на дні лежить візитівка Соболевського.

— Гаразд, якщо ти цього хочеш. Тебе завтра відпросити з роботи?

— Не потрібно. До ранку я буду ніби свіжий «огірочок».

— Я тебе завтра підвезу своєю машиною на роботу, тільки дочекайся, – промовив друг, але блондинка вже спала.

Станіслав знову підхопив дівчину на руки та переніс на ліжко. Мартіна здавалася схожою на сплячу красуню, яку так хочеться розбутити поцілунком. Він обережно прикрив її ковдрою та ніжно торкнувся губами високого чола, змахнувши з нього золоте пасмо.

— Спи солодко, моє кохання. Я завжди буду поруч з тобою, – прошепотів шатен і причинив за собою вхідні двері.