Глава 16. Хто винний в аварії

— Хто це з тобою скоїв, Заюню? – м’якшим голосом прошепотів Стилет. Чоловік продовжував ніжно торкатися шкіри Мілани, в його очах спалахнули вогники кохання. Дівчина від одного доторку відчула, як світ летить шкереберть, ігноруючи закони фізики. Руки бажають звично пройтися по його короткому темному волоссю, обійняти широкі плечі, провести подушечками пальців по татуюванню, яке видніється у вирізі сорочки.

— Ти дійсно хочеш це знати? – хмикнула від подиву брюнетка.

— Так, – Мілана відчула схвильоване дихання коханого на своєму обличчі.

— Ти в цьому винен, – зарозуміла посмішка мимовільно закрадається на губи дівчини, в той час як Стилет відсахнувся від шокуючої заяви.

— Я … це через мене? – зараз чоловік виглядав так, ніби пошановувач мистецтва, який своїми руками розбив рідкісну статуетку роботи відомого майстра XVIII століття.

— Мій дорогий Стилете, – Мілана підійшла ближче і поклала наманікюрені пальчики на плечі чоловіка, – Хтось уже забув, тому я нагадаю про те, що сталося близько двох тижнів тому. Я потрапила в аварію. Тоді я дуже поспішала на зустріч з одним симпатичним бізнесменом, який водночас відомий, як неостанній кримінальний авторитет у нічному світі. Так ось. Цей нетерплячий чоловік різко забажав зі мною відсвяткувати перемогу над давнім конкурентом. Адже він не хотів смакувати столітнім вином на самотині або в компанії охоронців. Йому неодмінно закортіло продовжити святкування разом зі своєю Заюнею. От я і поїхала, хоча він точно знав, що саме знаходжуся на дівич-вечорі своєї подруги. Хм, алкоголь лився рікою, затуманюючи мені мізки. Чому я не сіла в таксі — для мене самої залишається загадкою. Думала, мені море по коліно і нічого зі мною не станеться. Помилялася, – гострі кігтики залишили червону доріжку на щоці бізнесмена, але він навіть не сіпнувся, – Сталося зіткнення, мій шикарний кабріолет «БМВ» перевернувся і загорівся. Завдяки прогресу техніки і дякуючи лікарям, я змогла вижити. Мені сказали, що народилася в сорочці. Поїздка могла коштувати мені життя, але на пам’ять маю тільки шрам. Добре, що водій іншої машини не постраждав, інакше б … зів’яла б моя краса за гратами.

— Заюню, вибач мені. Але не потрібно було сідати за кермо в нетверезому стані, - зауважив брюнет.

— Слова, слова. Досить керувати моїм життям! Ти любиш переривати веселощі! Я їхала, щоб виказати тобі все! – єхидна посмішка торкнулася губ дівчини.

— Обожнюю тебе, Заюню. Ти затьмарила мені весь світ своїм диким характером і бісівською вродою!

Мілана відчула тріщину в обороні чоловіка. Вона вихопила з його руки келих і з задоволенням пригубила:

— Моє улюблене.

— Моє також, як і ти. Вишукане вино для неймовірної жінки.

— Стилете, ти мені передавав квіти у лікарню. Мені хотілося зібрати їх усі і кинути тобі в обличчя. Щоб ти відчув той біль, який відчувала я!

— Лікарі сказали, що тебе не можна турбувати, щоб ти швидше одужала.

— Знову відмовки! А потім ти передав мені записку, що найближчим часом повинен віддалитися, нас не повинні бачити разом і подібне бла-бла-бла. Наш всемогутній Стилет був настільки стурбованим, що про наш зв’язок пронюхають журналісти. Ненавиджу! – верескнула крижана красуня, хоча насправді серце розривалося від кохання. Пристрасть до кримінального авторитета стала її згубою і прокляттям.

— Я знаю, що нахабство, хитрість і вміння запаморочити голову розділяють перше місце у твоєму рейтингу щастя, але до твоїх вибриків у мене виробився імунітет. Але те, що я дізнався нещодавно, робить неможливим продовження нашого зв’язку. Невже твоє крижане серце розтануло? В такому разі, я не буду стояти на заваді твого кохання. Я б хотів, щоб ти назавжди стала моєю, але бачити твої страждання – понад моїх зусиль, – Стилет відвернувся від неї і почав дивитися у вікно на вогні нічного міста, – Тепер можеш бути вільна, Заюню. Я не стану на твоєму шляху, хоча міг би. Обірвемо всі зв’язки одним порухом.

— Який же ти видумав крутий фінт, щоб позбавитись від мене. Аплодую стоячи! – Морозова щедро посипала слова ядом. Хоча в очі вона насміхалася, та серце рвали на шмаття дикі левиці.

— Ти не права, ні в чому не права! – чоловік різко обернувся до неї.

— Любчику, ти сьогодні сам не свій. Мабуть, закохався у якусь наївну офіціанточку-студентку. Я права? Надсилати мені оці огидні есемески так низько, чи не краще відкрити карти? – Мілана вирішила випитати правду, чого б їй це не коштувало.

— Ти сама напросилася, Заюню, – брюнет вихопив келих з пальців дівчини, опорожнив одним ковтком і відкинув у сторону. Почувся дзенькіт розбитого скла. Очі Стилета спалахнули пекельним вогнем.

— Що за чортівня? – зойкнула Мілана.

— Досить гратися зі мною в свої ігри, – бізнесмен одним махом опинився поряд, міцно стиснувши непокірну брюнетку в обіймах. Вона відчула, як підкошуються ноги, а серце пришвидшується від близькості жаданого чоловіка. Запах коханого зводив її з розуму, змушував забувати всі образи і непорозуміння. Щоб не впасти, вона обхопила руками шию чоловіка.

— Заюню, моя Заюню, – ніби в лихоманці повторював Стилет.

— Коханий, – інстинктивно відповіла Морозова. Брюнет однією рукою обійняв її за талію, а іншою – гладив спину. Мілані марилося, що вона от-от упаде, проте сильні обійми оберігали від цього. Здавалося, захмелілі від кохання губи були всюди: ніжно доторкалися до її обличчя, шиї, волосся, яке блискучою хвилею спускалося нижче талії.

— Заюню, ти досі вважаєш його кращим? Скажи, Мілано, – прорвався шепіт чоловіка через торнадо почуттів дівчини.

— Тобто? Хто? Я б не приїхала сюди, якби ти не був найкращим, – брюнетка ледве сфокусувала погляд на вугільно-чорних очах навпроти.

— Все зрозуміло, – кинув у простір Стилет і з жалем розімкнув обійми, – Я не помітив, коли це сталося. Як же я ненавиджу журналістів, ласих на «гарячі» новини.