Глава 14. Рандеву з (не) своїм

Мілана із задоволенням розглядала себе у величезному дзеркалі. Хотілось довести Вадимові, що один жалюгідний поцілунок не перетворить дику кішку на домашню кицюню. Дівчина достеменно знала, як вигідно відтіняє її красу дизайнерська сукня кольору витриманого вина. Темно-червоне вбрання тісно обтягувало струнку фігурку, а сміливий розріз до середини стегна відкривав нескромним поглядам довгі ніжки.

Сукня залишала відкритими руки і плечі, тонкі бретелі і сміливе декольте безсумнівно дозволяли відчути себе королевою романтичного вечора. Яка різниця, що кохання до чоловіка давно розвіялось попелом? Попереду чекає війна за розподіл майна, слід показати Вадиму, хто господар становища. Мілана хмикнула від задоволення. Хай Морозов кусає лікті від одного вигляду на таку екзотичну квітку, яка прикрашала собою його нікчемне життя протягом останніх років.

Дівчина метнула погляд на туалетний столик, де зберігалися прикраси. Дістала інкрустовану стразами скриньку і відкрила кришку. На оксамитовій подушечці виблискував дорогоцінний ювелірний комплект із рубінів, оправлених у золото. Прикраси звично стиснули в обіймах лебедину шию і тонкий зап’ясток, вишуканий перстень сковзнув на пальчик.

Крижана красуня тим часом вирішила перевірити повідомленя на айфоні. Вона заледве знайшла його в сумочці, та виявилося, що батарея давно розрядилася. Мілана під’єднала зарядний пристрій до апарата, дисплей засвітився, показавши пропущені повідомлення. Відправником двох останніх виявився коханий Стилет. Руки затремтіли від хвилювання, вона нервово натиснула на іконку.

«Можливо, йому вдалося владнати проблему … І тепер ми зможемо бачитися частіше …» — нервове збудження заволоділо думками красуні.

«Привіт, моя кохана Заюню. Ми так давно з тобою не бачились. Я неймовірно скучив за тобою. Хочу вдихнути запах твого волосся, цілувати кожен сантиметр розкішного тіла. Приїзджай сьогодні в будь-який час дні і ночі. Ти неймовірна!» — перше повідомлення розтеклося медом по серцю Мілани, її охопила тепла хвиля ніжності.

Здалося, ніби від кохання виросли крила, а руки були готові обійняти весь світ. Так, вона терміново поїде на зустріч, кинувши обридлого чоловіка вечеряти на самотині. З передчуттям іще однієї порції пристрасних слів відкрила чергове повідомлення. Безодня відчаю і смутку розверзлася в душі.

«Чому, ну чому він так зі мною?» — ледь чутно прошепотіла Морозава і заледве втрималась на ватяних ногах від потрясіння.

«Мілано, не дражни мене. Не потрібно більше приїзджати, тим паче, шукати зі мною зустрічі. Я не впевнений, що зможу відмовитися від помсти. Але не хвилюйся, за зрадливі вчинки карати тебе не збираюся.»

Крижана красуня зблідла від несправедливого звинувачення. Вона стрімголов кинулася до дверей, але вчасно зрозуміла, що в нічний клуб в капцях із помпонами точно не впустять. Швидко пожбуривши їх у дальній куток, застрибнула в червоні шкіряні черевички на високих підборах. Мілана захиталася, та втримала рівновагу.

«Якщо я так буду метушитися, то не дочекаюсь бажаного результату. Потрібно зосередитися на головній меті – я повинна зустрітися із Стилетом. Якщо він думає, що може просто так кинути мене, то глибоко помиляється. Що ж стало причиною такого знущального повідомлення? Я дізнаюся правду навіть, якщо мені доведеться пробиратися до коханого через службовий вхід.»

Кицюня намагалася діяти холоднокровно, хоча серце віддавало в грудях глухим щемом. Проте вона вирішила поки-що не впадати у відчай, адже не всі позиції втрачено.

«Шкода, немає достатньо часу для помсти Вадимові. Мені варто поспішити. Адже необхідно точно з’ясувати, що Стилет вбив собі в голову! Хоч він і зв’язаний з криміналом, але я його не боюсь. Хм, такого зрадника я все-рівно кохаю!»

Мілана стрілою збігла сходами вниз, однією рукою ковзнувши по відполірованих перилах, а іншою – набираючи номер служби таксі. Доріжка приглушала цокіт підборів, тому до виходу з будинку прокралась майже безшумно. Чорне, як беззоряна ніч, лискуче волосся розвивалося за стрункою фігурою шовковим плащем. Сині очі стріляли блискавицями гніву та образи. Кицюня з обуренням штовхнула двері з мореного дуба, виплескуючи на них своє роздратування.

До цього моменту дівчина ще не могла до кінця осягнути ситуацію, чому Стилет її покинув, пожбурив на смітник, наче зламану ляльку. Морозова вихором промайнула сутінковим садом до виїзних воріт, а потім – перебігла на сусідню вуличку. Раніше вона не усвідомлювала прихованого таланту – бігу на високих підборах, а тепер – відчула сповна. Неподалік уже чекало замовлене таксі.

— Додатково плачу за секретність поїздки. Мені потрібно терміново доїхати до одного місця, – продиктувала адресу відомого нічного клубу.

— Не хвилюйтеся, все буде в найкращому вигляді, – водій згодився на умови прекрасної фурії.

Мілана вмостилася на задньому сидінні і випадково подивилася на себе у дзеркало заднього виду. Серце похололо від жаху. Кицюня збагнула, що нещодавно зняла макіяж із пошкодженої щоки, а в поспіху забула нанести свіжий шар гриму. Вона не бажала, щоб Стилет бачив її такою, але вперто вирішила зустрітися з ним.

«Хай бачить, що все сталося з його вини. Зрадник! Від кохання до ненависті один крок. Як він міг сумніватися в моїх почуттях? У моєму щирому і відданому коханні!» — думки метушилися з хаотичною швидкістю, а таксі все мчало вперед, везучи до найкрутішого в місті нічного закладу.

— Пані, ми приїхали, – увірвалися до вух слова водія.

— Дякую, – дівчина щедро розплатилась і вискочила з машини. Гнів ще буяв червоним полум’ям, що дозволило з новою енергією рушити до клубу. Хоча перед входом зміїлася довга юрба з очікуючих, але охоронці без слів пропустили шалену брюнетку, про яку персонал давно шепотівся, опускаючи очі.

Клубна музика на мить оглушила Кицюню, та вона з впертістю танкера пробивала собі шлях. Морозова піднялася на останній поверх, де знаходився кабінет, а заодно кімната для відпочинку її зрадливого коханого. На шляху знову стояли двоє охоронців, які теж мовчки відійшли в сторони.