Глава 7. Пророчий сон чи жадане марево?

Деякий час до того

— Я рекомендую вам трохи полежати, пані Мілано, – запропонувала Мартіна, прибираючи спеціальні креми і лосьйони, – Деякий час ліва частина вашого обличчя…

— Щось пішло не так? – стривожилась крижана красуня, зводячись на лікті.

— Не турбуйтеся, усе гаразд. Я тільки намагаюся правильно підібрати слова, щоб чітко окреслити ситуацію, – серйозно відповіла блондинка.

— Гаразд, я нікуди не поспішаю, – крива посмішка ковзнула по губах пацієнтки.

— Отже, деякий час ви відчуватимете оніміння. Якщо ви максимально розслабитеся і не напружуватимете м’язи обличчя, дискомфорт мине швидше. Можете навіть поспати в цій кімнаті, більше в мене на сьогодні серйозних процедур не заплановано.

Марті граційним жестом поправила золотисте волосся, в якому відразу заплутались сонячні промені, що вливались світлими рівчачками через широкі вікна та сплітали дивний візерунок на стінах.

— Гаразд, я краще відпочину тут, ніж чимдуж бігтиму в бутіки та ресторани, – намагалася віджартуватися синьоока краля.

— Пані Мілано, розумієте, у вашому випадку без ще декількох сеансів не обійтись. Якщо все влаштовує, можу записати вас на сеанс завтра. Але доведеться приїздити в клініку ще на наступному тижні, – косметологиня виголосила свій вердикт на рахунок лікування.

— Я згодна, під’їду завтра. Мені вже так набридло ходити з цим «аксесуаром» та ховати обличчя від занадто цікавих поглядів, – Мілана самими кінчиками пальців торкнулася враженої шрамом щоки. Яскраво-червоний рукав тонкого светра виразно контрастував із алебастровою шкірою.

«Для мене геройським вчинком було так довго приховувати цю «красу» від світу заради нього. Але довго носити на собі мітку автокатастрофи я не збираюся», — гірко-солодка посмішка підняла вгору правий кутик вуст крижаної красуні.

— Домовились, відпочивайте. Чекатиму вас, пані Морозова, після одинадцятої години ранку, – дівчина тихо прикрила за собою двері, залишивши брюнетку наодинці з власними думками.

На самоті Мілану огорнули приємні мрії і повели за собою у світ фантазії та чудес. Вона марила, як нарешті розлучається з обридлим чоловіком та відсуджує в нього все майно. Сон склепив її обважнілі повіки, повівши на зустріч до іншого – жаданого чоловіка, з яким вона не могла бути поруч. Як давно вона його не бачила, не обіймала сильні плечі, не торкалася губами мужніх вуст. Він кликав до неї: «Моя Заюню, кохана Міланочко». Від цих слів плавилося серце, наскільки байдуже до власного чоловіка.

Потім сон переніс крижану красуню в розкішний ресторан. Величезну світлу залу прикрашали оберемки рожевих гербер і червоних троянд, тріпотіли вогники свічок у позолочених канделябрах, світло від кришталевої люстри відбивалось тисячами сонячних зайчиків на стінах. І ось до неї підходить коханий, обережно бере її праву руку і одягає на пальчик обручку з сапфіром і діамантами. Серце від щастя прискорило біг, на щоках заграв рум’янець, а вуста розтягнулись у задоволеній посмішці переможниці.

Дівчині здалося, ніби час пришвидшився, закружляв у феєрії клопотів. Тепер замість ресторану вона перенеслася на місце проведення виїзної весільної церемонії. Мілана ясно себе побачила у весільній сукні від Віри Вонг та хмаринкою фати у волоссі. У тремтячих руках вона тримала букет з напіврозкритих бутонів рожевих і білих троянд, дивлячись в очі найдорожчому чоловіку. Вони удвох стояли перед прикрашеною квітами аркою, щоб дати обітницю вірного кохання на все життя.

Реєстраторка шлюбу урочисто проголосила:

— Мілано Морозова, чи згодні ви стати дружиною … — інший кінець фрази перервали бурні овації гостей.

— Так, звісно, – слова згоди зриваються пустотливими метеликами і злітають в небесну височінь.

— Чи ви готові любити і захищати дружину … — ведуча церемонії починає запитувати чоловіка, який стоїть поряд.

— Я ладен все життя провести з моєю Заюнею, кохати і оберігати її, – владно говорить бізнесмен і ніжно обіймає Мілану. Вона щасливо закидає руки йому на плечі.

— Якщо хто-небудь з присутніх проти цього союзу або вкаже причину, по якій вони не можуть одружитися – говоріть зараз або замовкніть навіки!

Слова громовицею пролунали у вухах брюнетки, а обручка зісковзнула з пальця і покотилася в траву.

— Я – проти. Зупиніть церемонію!

До них наближався брудний чоловік у лахмітті. Сріблясті очі поглянули з докором, а губи скривились у саркастичній посмішці:

— Кицюню, я ніколи не дам тобі розлучення. І на це є мільйон причин! – чітко карбуючи слова промовив Вадим Морозов.

— Забирайся геть! Я тебе ненавиджу! – верескнула наречена.

— Охорона, заберіть звідси цього безхатька! – скомандував коханий.

Підбігло двоє дужих охоронців і потягли геть чоловіка, та той продовжував кричати:

— Думаєш, як відсудила все моє майно і зруйнувала бізнес, то будеш щаслива? Кохання за гроші не купиш! Не ти йому потрібна, а твої статки! Ми з тобою навіки пов’язані, Мілано!

— Мілано, Кицюню, – вкрадливий, ніби оксамитовий голос ввірвався в сон крижаної красуні, – Прокидайся, адже нам уже пора додому.

«Як він мені уже набрид. Може зіпсувати настрій, як уві сні, так і наяву. От тобі й приказка в руку, щоб на новому місці приснився наречений. Добре, що хоча б закінчився цей кошмарний сон», — від відчаю дівчині хотілося забитися в куток.

— Кицюню, відкривай оченята. Я ж бачу, що ти уже не спиш, – голос професійного маніпулятора не давав зосередитися на потаємних думках.

Рука чоловіка пестливо доторкнулася щоки. Хоча чутливість ще повністю не повернулася, але по тілу поповзли мурахи. І це було тремтіння не насолоди, а гіркої відрази.

Морозова й сама не могла точно пригадати, коли торкання Вадима перетворились на дотики глибоко несимпатичної людини. Якби це був не він, а коханий. З ним вона вже давно не бачилася – аж цілих два тижні, які здавалися вічністю в пітьмі без жодного сонячного промінчика.