Глава 5. Фатальна зустріч

Дівчина обернулась і побачила гарного молодого чоловіка. Її довге золотаве волосся повітряною хвилею злетіло вгору, опало і розплескалося сяйвом на синьому оксамиті сукні. Світ завмер і похитнувся перед нею, ноги підломилися від хвилювання. Марті струснула головою, щоб омана зникла, але цього не сталося. А цей брутальний чоловік підійшов ближче, простягнувши руку для знайомства:

— Мартіно В’ячеславівно, – з придихом захоплення прошепотів незнайомець.

Ніжний голос пройшовся приємним морозцем по оголених нервах дівчини. Вона ніяк не могла відірвати погляду від сріблястих очей, які заманювали, затягували полинути у вир шаленого кохання, яке загрожувало відібрати її душу і розум.

«Що зі мною сталося?» — запитала сама у себе Марті, але фізично вже не могла припинити розглядати мужнє обличчя незнайомця, його гострі вилиці та чорні брови, що нагадували крила метелика, прямий ніс, чітко окреслені губи, до яких вона чомусь прагнула доторкнутися своїми. У його волоссі кольору темного шоколаду, здавалось, заплутались іскорки сонячного світла, які відсвічували теплими відблисками.

Блондинка милувалася чоловіком, ніби антикварною картиною Леонардо да Вінчі, хоча останнім часом представники протилежної статі викликали в неї тільки спротив.

— Пані Мартіно В’ячеславівно! Доброго дня! – дівчині захотілося все життя слухати його вкрадливий, медово-м’який з легенькою осиплістю голос, що змушував забувати про все на світі.

— Так, слухаю вас. Доброго дня, – Мартіна мимоволі відвела очі в бік.

Що сталося з її професійністю? Вона поводила себе, ніби юна школярка на першому побаченні. Сама в себе запитувала і не знаходила відповіді, чому з цим чоловіком не може поводитися, як з рештою відвідувачів. От наскільки вільно вона спілкується з практикантом Кірюшею, з тим же Стасом … Станіслав… Якби не кращий друг, а цей мужній незнайомець прямо зараз освідчився Марті у коханні, то вона б не втекла, а…

«Чому в моїй голові сновигають такі власницьки думки щодо цього загадкового шатена? Невже я потроху сходжу з розуму від кохання з першого погляду? Такого ще зі мною ніколи не було. Варто на перше місце поставити свій професіоналізм, а не піддаватися рожевим мріям. Так, гарний, але він може бути щасливо одруженим.»

Мартіна намагалася впоратися із сум’яттям, яке вніс у її життя чоловік, що стояв навпроти.

«А яка ж у нього атлетична фігура! Напевно, не одну годину провів у фітнес-клубі. Йой! Щось мені інтуїція підказує, що він зовсім не простий відвідувач нашої елітної клініки. Дорогий темно-сірий костюм, блискучі чорні черевики та розкішний годинник без слів говорили про високий статус чоловіка.»

— Вибачаюсь, Мартіно В’ячеславівно, що відволік вас від справ, – губи незнайомця розтяглись у приємній усмішці.

Від його слів серце дівчини прискорило біг. Зрадницький рум’янець розквітнув ніжно-рожевими трояндами на оксамитових щічках красуні, її очі при цьому зблиснули небесною блакиттю.

— Дозвольте відрекомендуватись – Вадим Морозов. Для такої чарівної панянки – я просто Вадим. Буду радий познайомитись, – прошепотів чоловік, ніжно взявши долоньку блондинки у свої сильні руки.

Новий знайомий дуже обережно доторкнувся її руки, ніби це була порцелянова колекційна статуетка, боячись причинити біль необережним порухом. Він лагідно стиснув дівочу долоню, як і заведено при першому знайомстві, та красуні враз захотілося, щоб він став на одне коліно та запропонував руку і серце. Дрібне тремтіння поповзло вгору від місця доторку гарячої руки Вадима, змусивши хвилюватись і без того знічену Марті.

Здалося, ніби літнім вітерцем її підхопило і понесло над землею, а під ногами – на міріади шматочків розсипався Всесвіт. Серце затріпотіло білосніжною горлицею, згадуючи, яке це прекрасне і заодно щемливе відчуття – знову кохати, відчувати себе живою. Щастя переповнило по вінця, захотілося злетіти до безкрайнього неба, доторкнутися до пухнастих хмар, до ясних зірок. В уяві дівчини уже міцно оселися цей загадковий чоловік, одна-єдина зустріч з яким відібрала навіки душевний спокій. Відтепер у свідомості Мартіни ніколи не згаснути його сріблястим очам, чарівній посмішці та ніжному дотику рук.

Тихе зітхання тремтливою пелюсткою сакури зірвалося з губ блондинки, коли шатен відпустив її долоньку з надійних, теплих обіймів своїх рук. Дівчина відразу повернулася до реалій життя, відчула невблаганну гравітацію землі. Крила, що тільки-но підносили її в небачені небесні висі, розчинилися світанковим туманцем у повітрі. Серце засмучено голосно тьохнуло і перейшло на звичайний ритм, ніби в очікуванні чергового доторку Вадима Морозова, щоб знову заспівати мелодію насолоди.

Мартіна відчула пустку на місці очікуваного щастя, яка затягувала її в круговерть смутку та безнадії. Усмішка зів’яла на губах дівчини, поступаючись звичному серйозному виразу обличчя. На мить здалося, що яскраві фарби навколишнього світу враз зблякли і вицвіли без доторку сильних рук Морозова. Вона сама не могла собі признатися, чому так палко бажає обіймів цього мужнього красеня, чому серце пришвидшує свій біг, коли його сріблясті очі пронизують душу.

«Лише б я не закохалась», — вмовляла себе Марті, але так хотілося ігнорувати тривожні думки, повністю віддатися рожевим мріям. Серце знову відчувало присмак кохання і насолоджувалося ним сповна, забувши про шрами, які залишило по собі схоже почуття.