Глава 2. Розбити серце однією фразою

Одну з альтанок міріадами дивних метеликів обвивали гірлянди з білих і рожевих квітів. Запаморочливий аромат нектару солодкими парфумами просякнув повітря. Килим з червоних трояндових пелюсток заполонив усю доріжку до альтанки.

Романтичну композицію доповнював невеликий розкладний столик. Стас гайнув за кущ, звідки дістав сховану плетену корзинку з напоями, фруктами, цукерками і тістечками.

— Як гарно, – вирвалося зачудоване з губ дівчини. Непевним кроком вона підійшла ближче, вдихнула дивні пахощі, провела рукою по гірлянді. Зненацька налетів вітерець і відніс Марті на долоню велику білу квітку.

— Красуне, ласкаво прошу на гостину. Сьогодні я тебе пригощаю, – увірвалися у свідомість слова Стаса.

— Я не п’ю на роботі, – голос дівчини пролунав, ніби сотня кришталевих дзвіночків.

Мартіна здавалася схожою на прекрасну принцесу, яка дивним чином опинилася посеред сучасного мегаполісу. У такі моменти Станіслав розумів, що буде робити для неї все від нього залежне, щоб завоювати прихильність.

— Гранатовий сік – все, як ти полюбляєш, – чоловік витягнув пляшку з напоєм і розлив у високі фужери.

— Стасе, дякую, не буду заперечувати. Мені не завадить підвищити гемоглобін, а то знову доведеться в твоїй компанії тікати від собак, – Марті не відмовила собі у задоволенні підколоти друга.

— Сподіваюся, сьогодні обійдемося без собак, – удав задуму галантний кавалер, – Віддаєш перевагу тістечкам чи цукеркам?

— Я все-таки слідкую за фігурою, – опустила очі блондинка, – Тим більше, я сьогодні вже дозволила собі торт і каву. Ех, що ти зі мною робиш? Я не можу відмовитися від солодкого, адже це вище моїх зусиль.

Дівчина зітхнула і простягнула руку до улюблених шоколадних цукерок з горіхами. Декілька хвилин промайнули, як одна мить.

— Давай вип’ємо за тебе, Тіно, – прошепотів Станіслав, піднявши вгору фужер.

— Стасе, скільки разів тобі повторювати, що мені не подобається таке скорочення імені, – витончені брови вигнулися дугами, – Називай мене Марті, Мартіною, але не Тіною. Розумієш?

— Але ж це майже однакові імена, – намагався заперечити колега.

Станіслав помітив бажання красуні втекти від нього. Він обережно схопив її за тонкий зап'ясток, намагаючись затримати хоч на мить.

— Зачекай, будь-ласка, не покидай мене.

Мартіна прочитала в його очах потаємну надію. Щось у серці відізвалося болем, та вона вирішила не зважати на це.

— Добре, я залишуся, – проте чомусь виникло бажання терміново повернутися в клініку.
— За тебе, Мартіно, – ще раз проголосив тост кращий друг.

Блондинка торкнулася губами фужера з рубіновим напоєм. Терпкий, прохолодний смак, ніби знехтуване кохання, хвилею прокотився по язику. В очах друга вона чи не вперше побачила гірку, незрозумілу самотність, та зарадити нічим не могла.

— Марті, ми ж можемо припустити, що тут вино? Могла б і підтримати мене, – Стас миттєво змінив тему розмови, включаючи вдавану веселість.

— Гаразд, – кивнула Мартіна, продовжуючи гру, – Який феноменальний букет! Я відчуваю тонкий аромат троянд, нотку весняних фіалок, – замріяно щебетала красуня.

Дівчина вирішила повернути розмову в інше русло, щоб розрядити ситуацію. Неоднозначність моменту виводила з рівноваги, адже блондинка не бажала тішити друга марними надіями. Вона б із задоволенням посиділа з ним у піцерії чи в клубі, але альтанка з квітами цілком нагадувала справжнє побачення чи, навіть, освідчення в коханні.

— До речі, Стасе. От ти такий романтичний, добрий, розумний і щедрий хлопець. Чому до сих пір у тебе немає коханої дівчини?

На обличчі молодого чоловіка застигла маска подиву. Блондинка побачила настільки гірку печатку душевного болю, що в неї самої від туги розболілося серце.

— Марті, чому ти не розумієш і не хочеш бачити моїх почуттів? Уже всі оточуючі помічають, крім тебе, – гірко відповів колега.

Він із запалом опустився на одне коліно і тільки хотів щось додати, як красуня перебила його, побоюючись наступних слів:

— Багато дівчат з нашої клініки мріють про тебе. Та і заможні відвідувачки записуються до тебе на процедури за місяць наперед.

— Мені байдуже! Адже я кохаю тільки тебе на цьому світі! Мені більше нічого не потрібно, окрім твоєї любові. Я не уявляю життя без твоєї посмішки, веселого блиску очей, сріблястого сміху. Стань моєю дівчиною, будь-ласка! – Станіслав вклав усі емоції у своє шалене освідчення.

— Що? Не може бути!

Мартіна посіріла ніби попіл, який вкриває тонким шаром частину душі, що вигоріла і ніколи більше не повернеться до попереднього буяння. Келих вислизнув з рук, з ледь чутним дзвоном розбившись на безліч уламків, як розлетілись на друзки надії закоханого на взаємність.

— Марті, постій, зупинись. Не втікай! Давай, врешті, поговоримо, – він вирішив розставити всі крапки над «і».

— Я в це не вірю. І не хочу вірити. Я думала, що ми найкращі друзі! Ми так гарно проводили час. Навіщо все псувати? Ти закохався у мене! Як ти міг? – захлинаючись, скрикнула красуня, – Ти зрадив нашу дружбу!

Мартіна різко крутнулась на підборах і помчала геть. Вона стала свідком справжнього божевільного вчинку, але обернутися ще раз було не в її силах. Стас з гіркотою проводжав водограй золотистого волосся, що стрімко віддалявся. Він застогнав з відчаю і опустився на холодну землю.

Цокіт підборів коханої звучав похоронним набатом до його втоптаної взаємності. Природа буяла і пахла, а серце розривалося від пекучого болю. Усі надії, покладені на романтичний вчинок, розсипалися вщент, ніби збудовані з тополиного пуху, який розвіється навсібіч від одного необережного подиху. Усе його життя, віддане тільки Мартіні, проходило повз, витікало піском між пальців. Він не може так більше жити, прагне забути все, крім неї. Гірка самотня чоловіча сльоза тихо впала на килим із пелюсток червоних троянд, якими знехтувала найгарніша дівчина в світі.