Глава 1. Сюрприз для подруги

За п’ять днів до того

Зазвичай в обідню перерву Мартіна разом з колегою та водночас другом Станіславом втікали в затишні обійми невеликого кафе при корпорації. Вони разом пройшли воду, вогонь та мідні труби, поруч із приятелем дівчина відчувала себе легко і комфортно. Ніхто не відміняв його почуття гумору, а посміятись від душі вона була завжди «за».

Друзі були знайомі ще з першого курсу медичного університету, потім паралельно вчилися на косметологів. Тепер разом працювали в одному з  найпопулярніших салонів краси.

Мартіна притягувала погляди тендітною красою. Струнка дівчина з довгими ногами здавалася порцеляновою статуеткою, нагадувала швидше витончену балерину, ніж талановитого косметолога. Її гордістю вважалося довге пухнасте золотаве волосся, що ніби водограєм спадало нижче пояса. На ніжному овалі обличчя виділялися великі очі кольору бездонного літнього неба, опушені довгими чорними віями. Про затятий характер говорив кирпатий носик і високі вилиці, які доповнювали образ міської Барбі. Не одного чоловіка звели з розуму пухкі червоні вуста, які не потребували помади.

Станіслав давно був закоханий у вперту блондинку, яка не випускала його з «френдзони». Сторонні приймали їх за закохану пару, але насправді далі дружніх відносин не заходило. Про молодого чоловіка мріяло багато дівчат, але жодна не могла зруйнувати його кохання до обожнюваної Марті. Високий шатен з атлетичною фігурою приваблював зеленими очима і посмішкою звабника.

Молодий чоловік безупинно придумував сюрпризи для подруги, тішачи її самолюбство. Йому було приємно бачити заздрісні погляди оточуючих, коли запрошував колегу на чергове дружнє побачення.

Нарешті офіціант приніс замовлення, а між друзями знову почалася жартівлива суперечка.

— Давай ще раз колись разом виберемося за місто, погуляємо. Тобі ж сподобалось наше минуле побачення? – замаскувавши легке хвилювання веселими інтонаціями, запитав Станіслав, – Що ти про це думаєш, Марті?

Подружка із задумливим виразом обличчя смакувала шматочком торта «Червоний оксамит». Порухи літнього вітерцю легко куйовдили золотаві пасма волосся, пустотливо торкалися подолу синьої сукні, оздобленої широким поясом.

Блондинка здавалася взірцем чарівності, в той же час як шатен вражав веселою натурою і кмітливістю, тому не втомлювався вигадувати все нові несподіванки. Молодий чоловік підсвідомо пригладив каштанове волосся. Він достеменно знав, що ця спроба привернути увагу до своїх почуттів може виявитися останньою.

— Побачення? – розсміялася красуня, а на її обличчі з’явилися милі ямочки, - Стасе, ти вважаєш побаченням ту шалену гонку на виживання? Гаразд, ту зустріч я програла тобі в карти на бажання. Якщо ти називаєш побаченням втечу від бандитів, які нам випадково трапились у парку, чи моє падіння у фонтан. Так, і вишенька на торті – наше сидіння під мостом у чагарниках, щоб гопники не відібрали гаманець. Ще дозволь нагадати, що сталося далі?

— Ми потрапили під зливу і нас заледве не збила іномарка, – ніяково посміхнувся Станіслав. При цьому його зелені очі весело сяйнули.

— Бачиш, чим твої побачення закінчуються. Я навіть не знаю, чому згодилася грати з тобою в карти.

— Тому, що ми більше, ніж друзі? – чоловік хитро примружився.

— Ой, Стасе, не вигадуй, – відмахнулася чайною ложечкою Мартіна, – Ти сьогодні поводиш себе зовсім по-іншому. Ти добре себе почуваєш? – в очах кольору небесної блакиті промайнула тривога.

— Усе добре, моя турботлива Марті, – похитав головою шатен.

— Ну, дивись. Інакше мені доведеться надати тобі першу домедичну допомогу, – жартівливо відповіла красуня.

— Мартіно, ти можеш трішки поспішити? Перерва незабаром закінчиться, а у мене для тебе підготовлений сюрприз.

— Стасе, можливо не потрібно? – дівчина відпила ковточок кави з порцелянової філіжанки, явно насолоджуючись ароматним напоєм.

— Ми ж можемо просто прогулятися, – наполягав друг, – Вже ж почалося літо, пригріває сонечко. Дивись, як гарно.

— Гаразд, пішли. Тільки ненадовго, – дівчина не могла довго опиратися перед благаючими очима супутника, – Я готова побачити шедевр твоєї геніальної думки.

Марті швидко допила каву, заінтригована запрошенням. Друг завжди умів її дивувати, адже в цьому сильному чоловікові жив пустотливий хлопчисько. Галантний кавалер притримав двері, з поклоном пропускаючи свою царівну.

Дівчину зустрів шум вулиці. Будівля головного офісу салону краси розміщувалась у багатоповерхівці посеред міста, тому тут завжди буяло життя. Острівцем спокою вважалась зелена зона, куди іноді виходила Мартіна для відпочинку. Станіслав обережно взяв ніжну долоню подруги в свою і відчув, як тепло пробігає мікроскопічними голочками аж до серця. Блондинка спокійно йшла поруч, не бачачи страждань друга, тільки друга. Але він вирішив не піддаватися омані, тому пришвидшив крок, паралельно намагаючись розвеселити дівчину. Вона зі сміхом старалася не впасти з високих підборів, не пристосованих для стрімкого бігу.

Чоловік зрозумів, що занадто поспішає, тому прояснив ситуацію.

— Розумієш, побоююся за свій сюрприз. Лише б ніхто не спокусився вкрасти мій подарунок.

— Що? Що можуть вкрасти? Ану, конкретніше з цього моменту, – Мартіна зупинилася, – Коли ти вже подорослішаєш? – золотаві кучері розсипалися по плечах, перетворивши дівчину в казкову принцесу.

— Не звертай уваги, – прошепотів красень, – Хвилиночку, і ти все дізнаєшся. Ходімо зі мною.

— Куди ти мене тягнеш? Невже хочеш віддати тим хуліганам або ще краще згодувати голодним вовкам? – від душі веселилась дівчина.

— У тебе занадто бурхлива фантазія. Хулігани тільки ввечері підстерігають закохані парочки, а вовки не водяться у київському сквері.

Стас відступив за спину подруги, закривши її очі долонями.

— Ну, от навіщо ти так? Без цього обійтися не можна? Я згораю від нетерпіння.

— Звісно, ніяк. Колись, в далекому майбутньому мене чекає сіре життя без цікавих моментів. Але це буде, ймовірно, років через сто. Тепер йдемо повільно.