Там, де небо торкається жовтих полів,
Де вітер шепоче пісні ковилові,
Народжується ранок — без зайвих жалів,
У чистій, прозорій, безмежній любові.
Ми бачили тіні, ми знали туман,
Та серце тримає свій ритм незрадливо.
Бо кожен рубчик від колишніх ран —
Це лінія сили, що робить нас дивом.
Тут радість — не слабкість, а вища мета.
Вона у горнятку духмяної кави,
У тому, як квітне вишнева гілля,
Й як діти сміються посеред забави.
Ми сіємо світло в розриту ріллю,
Ми віримо в мир, як у власне дихання.
Я кожну хвилину цю щиро люблю —
За силу надії, за мить сподівання.
Дивися: Вкраїна стоїть у вогні...
Але не пожежі, а сонця у грудях.
Ми перемогли у найважчі дні,
Бо втримали Бога і радість у людях.
Відредаговано: 01.03.2026