27.3

Дощ закінчився. У траві блищали великі краплі води, на доріжці стояли мілкі калюжі. Міка вдихала прохолодне повітря і відтягувала повернення в похмуру атмосферу кабінету. Їй подобалося спостерігати за містянами, що неспішно походжали навкруги, слухати воркування голубів біля фонтану на майдані й обмінюватися ввічливими кивками з магістратськими знайомими, яких з кожним днем ​​ставало все більше. Це доводило, що життя триває, і недавні події не змогли ні зупинити його, ні кардинально змінити.

Кучер чергового екіпажу, що як шалений проносився повз, різко спинив коней.

– Мишко! – Зсередини з гучними криками вискочили три фігурки в пишних сукенках. – Мишечко!

– Ти не поїхала? – розмазала шмарклі по всьому обличчю перша з них. – Ні?!

«А мала їхати?» – здивувалася Міка.

– Ти не їдеш? – пискнула друга.

«Куди?» – І з якого дива, га?

– Ти не поїдеш? – проридала третя. – А пані Шаллія поїхала-а-а…

Слідом за дівчатами на бруківку виліз Марід.

– Зачекайте трохи, зараз малі заспокояться і поїдемо назад, – кинув візнику.

Пригладив бороду, обернувся до дітей:

– Переконалися? Нікуди вона не ділась. А тепер марш усередину! Бач, вирядились! В таку погоду запалення підхопити – раз плюнути!

Віра, Кора та Зара слухняно залізли в карету, не зачиняючи, проте, дверей. Зовні стирчали лише їхні допитливі личка – заплакані, з червоними носами й опухлими очима.

– Лейк забрав Шаллію, – не чекаючи розпитувань, пояснив Марід. – Вона ще вчора зібрала речі. Нічого не казала, сподівалася його переконати. Вони багато лаялися, потім їй раптом сподобалася ідея щодо від’їзду. Шаллія дуже засмутилася, що вранці ти пішла рано і не вийшло попрощатися. Лист залишила… А мої шмаркачки як дізналися, крик підняли: Мишка теж поїде, як ми будемо без Мишки, покажи нам Мишку… От і побачили.

– Та куди я подінусь? – знічено пробурмотіла Міка. – У мене ж робота…

«Райл на шиї, Жовта рада в перспективі, Керрейт незрозуміло де», – напрошувалося продовження.

– Кидай це. У місті щось назріває. Всі говорять про прокляття, якого не було, про «випалювачів», що спішать по наші душі, про справжніх обдарованих… Лейк правильно вчинив. І тобі не треба бути на видноті.

– Ну, до пліток мені не звикати. Переживу.

Марід силою запхав дочок у карету, зачинив двері.

– Шаллія роками бачила одну й ту саму примару, – сказав тихо. – Потім ти почала мудрувати, і привид став іншим. Я не вмію грамотно писати, але дурнем мене не вважають. Іди з магістрату. Тебе з’їдять за першої ж нагоди.

– Подавляться, – огризнулася Міка.

Марід знизав плечима.

– Як знаєш. Я поганого не пораджу. Якби не Жовта рада… Але від «випалювачів» не захистить навіть губернатор.

Він передав листа, приєднався до дівчаток.

– У будь-якому разі ми з Ріттою на твоєму боці. Вона, дурна, вірить, що також особлива. Прянощі їй, бач, сил надають і розумні думки навівають.

Знову почався дрібний дощ. Міка дивилася вслід кареті, що неквапом віддалялася, і відчувала, як до горла підкочується клубок. Після смерті Лаванди Марші вона завжди вважала Шазілір ворожим містом. Але в ньому жили ті, хто цінував Мишку разом із усіма її дивацтвами, недоліками та перспективою вогнища.

Вона не могла здатися. Це було того варте.

«Побачимо, наскільки мерзотна та Жовта рада», – визріло похмуре рішення.

І Міка поспішила під дах читати послання від Шаллії.

Воно не відрізнялося лаконічністю – було помітно, що економка писала похапцем, перескакуючи з п’ятого на десяте, не дбаючи про граматику, пунктуацію та каліграфію. Основна частина присвячувалася барвистим побажанням усіляких благ, мирного життя, великого кохання і «щоб «випалювачі» провалилися крізь землю». Далі йшли довгі вибачення, туманні натяки, розпорядження щодо особняка.

Якоїсь миті склалося враження, що лист адресований Керрейту – в ньому згадувалися рахунки, господарські книги, постачальники та слуги. Потім з’явилася фраза: «Міловіко, сонечку, крім нас із вами у пана Даріана немає нікого. Благаю, не кидайте його прямо зараз», і багато що прояснилося.

– Ні, економкою я точно не буду, – промовила Міка, перевертаючи сторінку. – Дві роботи – це занадто. Що?!

На звороті листа виявився список справ, які Шаллія не встигла виконати і просила подбати про них пані доглядачку.

Першим пунктом ішов пошук чоловіка для Рунки, оскільки її обранець, побачивши весільну сукню, зник без прощання. Під номером два стояло «поставити на місце Жарею», і це точно було непосильне завдання. Третє: знайти іншого продавця зелені, бажано такого, щоб не приносив бадилля під виглядом салату. Четверте: відвідати в лікарні сусіда, який опинився там після розмови з Марідом. П’яте: найняти пристойних вчителів для малих зас… (пляма) для дітей, насамперед – викладача етикету. Шосте: посварити Рітту з куховаркою, бо їхня дружба обертається безмежними витратами на приправи. Сьоме: наглядати в міру сил за Блеккою, тому що «воно дурне й зіпсоване, але якесь уже наче своє, а пан Даріан зараз у гніві». Восьме: пересадити три кущі троянд від північної стіни до південної. І дев’яте: «Женіть геть усіх, кому потрібен Нелюд. Вони сліпі, а йому боляче».