27.2

***

Після обіду до Міки заглянув Ірван Шала – втомлений, пом’ятий, з блідою шкірою та помітними мішками під очима. Принесені ним новини були досить обнадійливі. Він уже склав звіт для далекої ківірської влади. У ньому переконливо доводилося, що шазілірське прокляття – банальна містифікація, влаштована горезвісною Жовтою радою і роздута забобонними містянами.

Особливу увагу королівський посланець приділив довгому язику Райла, завдяки якому чутки про обурливий шлюб губернатора незабаром досягнуть столиці.

Ця ситуація на перший погляд нічого не значила, однак вона була прикладом того, що «випалювачі» не зупиняються ні перед чим і заради особистих цілей охоче дурять людям голови. На щастя, все вирішилося більш-менш мирно (власники крамниць із посудом навіть отримали вигоду), репутацію Даріана Керрейта відновлено, ейрони більше не вимагають його відставки. Але з огляду на швидке прибуття в Шазілір верхівки Жовтої ради з’являлися підозри, що Джамон Райл вводив людей в оману цілеспрямовано.

– Напиратимете на змову? – запитала Міка. – Рада у своєму репертуарі, а чаклунства немає взагалі? Навряд чи королю це сподобається.

– Король метається між двома крайностями. Якщо підштовхнути його до однієї з них, є ймовірність, що він забуде про другу. Рада швидко втрачає прихильників. Якщо від неї відвернеться і Флеріан…

– Думаєте, коли-небудь «випалювачі» стануть міфом?

Шала зняв капелюх і витер хустинкою свій голий череп.

– Шазілір не схожий на інші міста Келіварії. У ньому немає обов’язкової релігії, поділ на соціальні верстви нечіткий, реальну владу мають гроші, а не титули, в існування проклятих вірять хіба що діти. Але, Міловіко, згадайте, що сталося, коли Райл назвав чаклуном того хлопчика! Людей охопила цікавість, потім прийшов страх… Знаєте, мені байдуже, що насправді сталося на «Червоній лілії». Пан Керрейт сказав, що заборонених днів більше не буде, і цього достатньо. Проте я дещо пам’ятаю. Не події – почуття! Навіть фальшиві спогади не замінять цього. Там трапилося щось жахливе… Воно відбилося в моїй пам’яті назавжди. Я знаю, що бажав тій дитині смерті, і мені немає прощення!

Його плечі згорбилися під вагою непоказного коричневого сюртука. Шала був схожий на виснаженого птаха, що втратив своє гніздо. Навис над столом, переплів кістляві пальці, глянув на співрозмовницю проникливими очима…

– Дякую, що завадили взяти гріх на душу.

Міка похитала головою.

– Я нічого не зробила.

Та Ірван сумно посміхнувся:

– Зробили. Інакше чому я дивлюся на вас і бачу вогонь?

***

Після візиту Шали завітала Жарея. Принесла нову порцію вбрання, все «за рахунок магістрату», «на виплату», «подарунок від щирого серця» і «власну майстерню відкриваю, тож це на пробу, абсолютно безкоштовно». Міка вкрай засумувала. Створений кравчинею одяг їй подобався, нав’язливе обслуговування – ні. І як сказати про це, не образивши?

– Мені набридло чекати з моря погоди, – тим часом ділилася новинами Жарея. – До того часу, як батько піде з посади, пана Даріана скинуть, я в цьому не сумніваюсь, а ніхто інший моє призначення не підпише. Хочу розпочати власну справу. Ми з Ойлією… Ох, ви ж іще не знаєте, що трапилося з Ойлією!

Історію покоївки з дому Чарри Жарея випалила на одному подиху.

Ойлія спіймала птаху щастя. Точніше, спочатку їй дуже не пощастило – у Блекки тимчасово затьмарився розум, і вона ледь не вгробила служницю, замкнувши її в підвалі «Лілій». Зате потім, усвідомивши ницість своїх дій (тобто відчувши реальну загрозу кар’єрів), ейрона покаялася і переконала батьків виплатити служниці таку компенсацію, яку не кожна знатна дама бачила за все життя. І тепер Ойлія – багата пані, що погодилася профінансувати затію найкращої подруги.

– Будете нашою першою клієнткою, пані доглядачко?

– Жодних кредитів, подарунків, чужих рахунків та замовлень, яких я не робила, – згнітивши серце, перерахувала Міка. – Без образ, добре? Те, що мені потрібно, я оплачу сама. Домовились?

– Але ж ми друзі! Як же так – без подарунків та знижок?

«Друзі?!» – це здавалося дивним.

– Не більше п’яти мідних монет, – неохоче здалася Міка. – І з мене цукерки на знак подяки.

Кравчиня погодилася на десять монет, вибила обіцянку прийти на відкриття майстерні й повідомила, що в майбутньому Міловіка стане обличчям її закладу. Художник – диво, ескізи готові. Коли зручно глянути?

Жарея балакала без угаву, не даючи змоги не те що заперечити – хоча б просто відповісти. Міка випроводила її зі змішаним почуттям роздратування та вдоволення. Самолюбство тріумфувало, обережність нагадувала, що варто було б забратися з міста, а не зображати зірку реклами.

– О, який типаж! – На порозі Жарея затрималася. – Десь я його вже бачила… Чий він?

За дверима не було нікого, крім Райла, що заповнював бланки на підвіконні в кінці коридору.

– Джамон? – зітхнула Міка. – Він із архіву. Тобто поки що його не призначено, але навряд чи я викручусь. А, ви не про це! Наскільки мені відомо, серйозних стосунків він не має.