Розділ 27.1. Рішення

Через три дні на Другу міську лікарню було скоєно напад. Невідомі у просторому одязі моряків влаштували невеликий переполох і, на подив персоналу, викрали одного з пацієнтів.

Про цю подію доповіли у розшук, потім новину дізналися у магістраті.

– Оце дуріють, окаянні! Це ж скільки треба випити, щоб красти не дівчат, а немічних старих? – казали чиновники, дивуючись різноманіттю людської дурості. – Нічого, протверезіють – повернуть.

І лише п’ятеро осіб знали: хворий із палати три-дев’ять більше ніколи не ступить на вулиці Шазіліра.

«Отже, Баміал повірив», – зрозуміла Міка, поспішаючи на роботу.

А як він спершу кричав, як відмовлявся визнавати очевидне!

Дихати стало легше, і сонце виглянуло з-за хмар, і…

Байдуже.

Це все ненадовго.

До наступного спогаду.

– Розкажи мені. Будь ласка. – Райл наздогнав «пані доглядачку» біля самого її кабінету, тінню зайшов слідом, впав у крісло для відвідувачів. – Розкажи. Прошу тебе! Ти й уявити не можеш, як мені зараз тяжко. Тільки про нього! Благаю, поясни хоч щось!

Міка не бачила сенсу щось замовчувати. Без обдарованого її слова – просто слова. Плітка, вигадка, міська легенда – це не мало значення. Він був ключовою фігурою. А тепер…

Прокляття зникло, та й усе.

Трясця!

– Запитуй.

«Випалювач» поклав лікті на стіл, упер кулаки в підборіддя. Його як завжди світла сорочка натяглася на плечах, манжети були розстебнуті, штани забризкані брудом, а початковий колір черевиків і зовсім не вгадувався, та Райл на це не зважав.

– Хто він, Міловіко?

– Якщо ти пам’ятаєш усе, що я тоді казала… Здогадатися нескладно.

– Чоло… Проклятий, що відбирав удачу… Він оберігав Баміала Ректа? Намагався допомогти йому з торгівлею, а коли припекло – вигородив ціною власного життя? Це… Гаріал Рект?

– Звісно, – спокійно підтвердила Міка.

– Але його спалили у дев’ятсот четвертому році! Тобто… Не спалили? Чи спалили не його?

– Це ми навряд чи дізнаємося. Джамоне, ти віриш у те, що людина, здатна керувати свідомістю майже сотні людей одночасно, дозволила б затягнути себе на вогнище?

– Члени Ради не піддаються чаклунству! – вигукнув Райл і відразу знітився, згадавши, як корчився на підлозі Першої лікарні від наказу: «Не дихай». – Рект… Інший Рект теж… Обдарований? – вичавив слова через силу.

Міка зітхнула. Дивний день… По склу барабанив дощ, але їй чомусь захотілося вдягти літню уніформу. Спина, природно, промокла, волога тканина рукавів неприємно липла до шкіри. І поснідати не вдалося – Шаллія погано сприйняла новину про те, що квартирантка незабаром з’їде, і вибухнула докорами. Довелося збиратися похапцем, а про візит на кухню навіть не йшлося. До всього ще й Джамон Райл зі своїми запитаннями… Очікувалося, що йому поіменно назвуть кожного з шазілірських проклятих?

– Запитай у нього сам. – Відповідь вийшла різкою. – Раджу поквапитися, бо «Червона лілія» відпливає сьогодні. Вона й так затрималася довше, ніж зазвичай.

– Я запитував.

– І?

– Мені здалося, що милішу, добрішу і безневиннішу людину я ніколи раніше не зустрічав.

– Ось і зроби висновки. Ще щось?

Засмагла фізіономія «випалювача» помітно потемніла.

– Ви це все спланували? Ну, звинувачення на адресу Баміала?

Міка посміхнулася. Таке сплануєш, як же…

– Ні. Хто міг знати, що Гаріал буде на кораблі? Ми збиралися просто шукати лампу. Але обдарований, мабуть, вважав нас аж надто розумними і вирішив замести сліди. Бачив, що сталося з капітаном? Старий Рект надто нервував і наламав дров. Він же міг наказати Іліалу викинути докази в море і стрибнути слідом. Тоді б не довелося морочитися з сейфом… Хоча за інших обставин це теж спрацювало б. Але в тісному просторі, з приведеним тобою чаклуном на борту… Добре, що все не закінчилося трагедією.

Десь вдалині гримнув грім. Райл здригнувся, провів долонею по волоссю, опустив очі.

– А ти? – запитав із безнадією. – Скажи, що ти все вигадала!

– Звичайно, вигадала. – Міці згадалися уроки Даріана, і правдоподібне пояснення полилося як по маслу. – Мені треба було привернути увагу натовпу. Джамоне, ти вирішив, що я справді чаклунка? – Вона цілком впевнено засміялася. – Ну і ну! Сподіваюся, ти ще ні з ким не поділився цією ідеєю? Тому що, боюсь, тебе лишень осміють. Після історії з одруженням губернатора, моєю вагітністю та листівками на честь нашого міфічного сина містяни перестали сприймати твої заяви серйозно. Нагадати, як у тебе відібрали хлопця й повернули додому?

– Я зганьбив Жовту раду, – похмуро буркнув «випалювач». – Мені більше немає місця у її лавах.

«Можливо, це і на краще», – подумала Міка.

Адже Райл, здається, не зовсім пропаща людина. І мізки у нього промиті не повністю – він не зміг нацькувати ейронів на прокляту, до якої мав дружні почуття. Вона не була абстрактним поріддям темряви, а відправляти на вогнище когось знайомого виявилося досить важко з моральної точки зору.