26.4

– Не вигороджуйте його! Він погрожував мені! Я була в нього після смерті Алани! – кричала знатна дама, вириваючись із чіпких рук. – Він сказав, що уб’є мене, якщо комусь розкажу! Пустіть! Я не хочу померти, як вона! Я сама прикінчу чаклуна!

Молоду ейрону тримали міцно – її характер ні для кого не був таємницею. А вона билася так люто, наче від цього залежало її майбутнє.

– Тепер мені кінець. – Рект піднявся на поміст. – Навіть якщо розшук нічого не доведе… Та моя власна команда дивиться на мене як на скаженого пса!

– Тоді не зволікайте, – запропонувала Міка. – Зізнайтеся. Спатимете спокійніше.

– Вічним сном? – обурився він. – Скільки повторювати: я не маю до цього стосунку!

– Маєте.

Баміал підскочив від слів Керрейта. Невиразно вилаявся, насупився, з презирством кинув:

– Вам звідки знати? Ви б самі взагалі нічого не довели. Продовжуйте, Міловіко! Якщо помирати, то слухаючи симпатичну дівчину. До речі, я казав, що ваше вбрання схоже на колір ви…

Крики Блекки заглушили його репліку.

«Врятуйте мене!» – волала вона і недвозначно вказувала на торговця.

– Вас чекає безліч нових відчуттів, – тихо зауважила Міка. – Насолоджуйтеся моментом слави.

– Я б волів ще років п’ятдесят безслав’я!

Насмішкувате хмикання потонуло у свисті вітру.

– Підведемо підсумки! Дати зникнень збігаються із прибуттям кораблів торгового дому. Мисливець за головами Соммер Леондар говорив двом різним людям, що працює на Ректа. В обох випадках пан Баміал поспішав зупинити чутки: спочатку за допомогою підкупу, потім – погроз. Предок Ректа умів перерозподіляти успіх. Лампи, що крадуть везіння, – власність «Лілій». Ага, майже забула: шхуна Ректа ледь не зазнала аварії в місяці Черемхи дев’ятсот дев’ятого року, коли на ній не було цієї чудодійної лампи. Чи можна сказати, що Рект – злочинець? Вирішуйте самі!

Міка відчула на плечах важкість щільної тканини і здивовано подивилася на Даріана, що надумав проявити галантність.

– Навіщо ви?.. Мені не холодно.

– Хочу бути поряд, коли все почнеться, – відверто сказав він.

– Думаєте, спрацює? А раптом ми помилились і даремно підставили Баміала?

– Або ж він справді наш лиходій і зараз насміхається з нас. – Губернатор мав нахабство присунутися впритул – чи то ховаючись від шквальних поривів, чи справді чекаючи атаку обдарованого. – Що скажете, пане Рект? Судячи з вашого обличчя, вам аж ніяк не смішно.

Ейрони визначилися з висновками миттєво. Про хлопця забули ще швидше, ніж затаврували його чаклуном.

Натовп переповнився праведним гнівом. Їх обвели довкола пальця! Обікрали! Зганьбили! Благородне панство могло пробачити багато всякого, але не глузування. І від кого? Якийсь торгаш посмів брехати їм в обличчя! Чаклун чи ні, ейронів мало хвилювало. Зниклі безвісти теж відігравали другорядну роль. Головне: Рект виставив їх дурнями. Догоджав, лестив, обіцяв безкінечний ексклюзив – і продавав їм їхній же успіх!

З погляду шазілірського вищого товариства, таке не прощалося.

– На шибеницю!

– Пустити червоного півня у «Лілії»!

– Потопити його кляті посудини!

Злісні вигуки чулися повсюдно. Баміал, гордо задерши підборіддя, дивився на натовп із легкою недовірою.

– І чому я дозволив звинувачувати себе на своєму кораблі? – мовив здивовано. – Чудасія…

– Тому що вашого дозволу ніхто не питав, – відрізав Керрейт.

– Справедливо. Втішає лише те, що ніхто з вас не вірить у мою вину. Хоча, зізнаюся, промова люб’язної Міловіки на мить змусила мене самого засумніватися у собі. А на що, власне, ви розраховуєте? Гадаєте, злочинець образиться і зізнається сам?

– Ні. – До їхньої незвичайної компанії приєднався Райл. – Він захищатиме побратима. Прокляті завжди борються за своїх.

«Майже в ціль», – погодилася Міка.

Майже. «Випалювач» почав робити висновки. Прикро, що вони ґрунтувалися на його власному баченні світу.

Даріан дихав Міці в потилицю і, схоже, не бачив у цьому нічого поганого. Його мундир бовтався на її плечах, майже не відчуваючись. Вона подумала, що непогано б застебнути ґудзики, а то який сенс тремтіти від вітру і змушувати мерзнути когось іншого?

«Забудь про все, що сталося на кораблі. Забудь, що робив. Забудь, що чув. Забудь, що бачив. Забудь! Винен шторм. Прогулянка не вдалася. Баміал Рект дуже шкодує. Все інше забудь!» – пролунало над палубою.

Міка оступилася, майже впала в обійми губернатора.

– Почалося!

Керрейт допоміг їй випростатися, уважно оглянув застиглих пасажирів та команду «Червоної лілії».

– Де він? – прошепотів, несвідомо притискаючи Міку до себе – як щит. – Що наказав?

– Стривайте… Зараз… Шукайте того, хто… Помер, – її голос зірвався. – Боги, я вбила його! – Горло стиснуло, серце впало і забилося з подвоєною швидкістю. – Майже сто людей… Він же не залізний! Він не витримав, Ріане! Вдруге за годину… Як я не подумала? – Сльози текли по щоках, але Міка їх не помічала. – Як же так, Ріане? Як так вийшло?