Розділ 26.1. Підсумок

– Про цю історію заговорили ще до її початку. Незвичайно, згодні? Але Жовта рада… О, справді, Жовта рада… Вам же цікаво, що це за всемогутня організація?

Міка перевела подих і повільно оглянула аудиторію. Широко розплющені очі, видовжені лиця, недовірливо підняті брови… Вона не бачила страху чи огиди – люди поки що не до кінця усвідомили значення її слів.

– Жовту раду було сформовано у п’ятсот восьмому році від заснування Келіварії, – наслідуючи сухий тон офіційних документів, почала Міка. – Спочатку її основне завдання полягало у викоріненні загроз державному устрою. У шістсот першому цю функцію перейняла королівська служба, тоді як Рада втратила довіру корони. Більшість її членів опинилися на пласі, але найвище керівництво втекло з країни. Через п’ятдесят років Жовта рада відродилась як релігійний орден, покликаний нести просвітництво в далекі землі. За підтримки храмів організація знайшла нових покровителів і розв’язала кампанію проти тих, кого нині звуть чаклунами. Вас здивує, якщо я скажу, що лише триста років тому проклятих шанували як обранців неба?

Ну ось, вона нагадала про суть розповіді. Слухачі зашушукалися, хтось озлоблений поспішив до сцени, інші затримали його – чи то хотіли дізнатися продовження, чи боялися підпускати до тієї, що сказала: «Ми називаємо себе обдарованими».

– З шістсот сімдесятого по вісімсот десятий роки Жовта рада була наймогутнішою силою Келіварії і налічувала десятки тисяч послідовників. Після коронації Оксіана Першого, який, якщо вірити злостивцям, мав понад сотню придворних чаклунів, вплив «випалювачів» ослаб. Я нічого не плутаю, пане Райл?

Джамон із байдужим виглядом дивився прямо перед собою і навряд чи щось бачив.

«Заберіть… ​​Це небезпечно… Навіщо вона зізналася?..» – сказав він після тих викривальних слів.

«Та яка різниця? Ви ж чули – вона проклята. Стривайте! Невже ви співчуваєте створінню пітьми?!» – через шум Міка не розібрала, відповів це Даріан чи Рект.

Вона майже пожаліла «випалювача» – на його обличчі застиг приголомшений вираз, і відтоді ця міна не змінювалася.

– Напевно, всі знають, чому нинішнього короля прозвали «сліпцем»?

Смішки на адресу правителя, який не вірив у чаклунство, доводили – ківірський уряд для шазілірців як кістка у горлі: і позбутися самостійно навряд чи вийде, і терпіти сил немає.

– Якщо прокляті – вигадка, то й Жовтій раді нема чого даремно їсти хліб, – Міка, бачачи, що її лекція користується увагою, перейшла на побутову мову. – Чисельність її членів скоротилася у сто п’ятдесят разів. Не у два і не в десять – у сто п’ятдесят! Для Шазіліра, де вогнища – небувала рідкість, це минуло непоміченим. Але в Ківірі трапилося кілька підроблених процесів, і один із них було викрито офіційно. Жовта рада не просто втратила джерело доходу – вона втратила довіру влади. «Випалювачів» закликали саморозпуститися і залишити країну. Тоді вони й почали завзято шукати справжніх обдарованих. І тоді вперше зайшла мова про шазілірську проблему. До речі, за тиждень вся Рада прибуде до нашого міста. Шукати зниклих безвісти? Сумніваюсь. Більше схоже на те, що їй потрібен новий бастіон, причому подалі від столиці.

Міка зупинилася на мить, давши публіці змогу перетравити почуте. З подивом зауважила, що цього разу слово «обдаровані» спричинило менше обурених випадів. Усіх цікавила таємниця тих, про кого не згадували без здригання. Всезнаюча Жовта рада, влада якої сягала далеко за межі цивілізованих країв, за фактом виявилася не такою могутньою, як намагалася показати. Вона переживала не найкращі часи. Прокляття, що наводило жах на жителів далекої колонії, подарувало їй шанс залишитися на плаву.

– У п’ятдесятитисячному місті трапляється багато всього. Нерозкриті вбивства, викрадення, зникнення – «випалювачі» розраховували, що «прокляття» підтвердиться за рахунок цих подій. В якомусь сенсі вони нам навіть допомогли. Завдяки Раді розшук звернув увагу на серію так званих проблемних справ – тих, у яких були відсутні хоч якісь версії. З’ясувалося, що у Шазілірі справді зникають люди. Щомісяця, як за розкладом… Точніше, дати справді збігалися з дечим. Мені замовкнути, пане Рект?

Насуплений погляд і стиснуті губи Баміала ясно давали зрозуміти, що він охоче зламав би оповідачці шию, але натовп заревів, вимагаючи продовження. Їх більше не хвилювало, чи розказував ейрон, чи «та сама». Їм хотілося дізнатися правду.

«Або свіжу плітку», – Міка не вірила в перемогу справедливості.

– За минулі роки безвісти зникли сімдесят п’ять людей. Зрозуміло, що насправді зниклих набагато більше, але я кажу лише про ті події, в яких замішаний обдарований. Ні, не ця залякана дитина! Думаю, ніхто з вас не почне доводити, що він ступив на шлях злочинів років у шість-сім?

«Про що вона?» – промчало кораблем як єдине зітхання.

Проклятий? Ще один? Та скільки їх розвелося на білому світі?

– Не тягни! – прохрипів Райл. – Хто він? Його необхідно…

Кулак власника «Лілій» перервав «випалювача».

– Продовжуйте! – заверещала розмальована жіночка, пропихаючись до самої сцени. – Мені подобається ця вистава! Браво!

Міка здивувалася такій завзятій підтримці. Вистава? Невже ейрона сприйняла її одкровення за заздалегідь сплановану виставу? Оце ж справді чужа душа – загадка…