25.4

За мить заціпеніння спало. Народ розгледів, що на помості не готувалося до смерті поріддя зла, а невпевнено роззиралася «та сама» – архівна вискочка, що з’явилася з нізвідки.

– Ви обговорюєте чаклунство, – почала вона, незважаючи на вигуки протесту, – гадки не маючи, що це таке. Хоч хтось із вас коли-небудь бачив обдарованого? Раніше ви відчували силу проклятих? Могли з упевненістю сказати: «Той – чаклун, а цей – просто несповна розуму»?

Її спробували зігнати вниз, вусатий чоловік навіть кулаком пригрозив – мовляв, знай, жінко, своє місце, і не висовуйся, доки не спитають.

– О так, і як же я могла забути? – Міка ухилилася від тумака, що неодмінно зіштовхнув би її з помосту. – Закони працюють, поки вони не стосуються традицій. Кожен із присутніх… Ой, ви збожеволіли?!

Крючкуваті пальці недавнього оратора відірвали її рукав – тонкий, напівпрозорий, що тримався на смужці мережив.

– Геть.

Вона здригнулася, почувши знайомий голос, але губернатор вказував не на неї.

– Геть, – повторив Керрейт, і грубий ейрон, стискаючи жмут яскравої тканини, відступив на крок.

– Ви що робите? – Райл поки не міг говорити нормально. – Хай переб’ють одне одного, ці знатні звірі і проклята нечисть, а потім… Міко, прошу тебе, благаю, послухай мене вперше та востаннє! Спускайся!

– Це може спрацювати, – тихо заперечив Даріан. – Не заважайте.

Стало смішно та сумно водночас. Керрейт вважав, що Міка почне вмовляти натовп? Після влаштованого «випалювачем» досліду в лікарні вона зрозуміла одну просту річ: нікому не цікаві промови про мораль. Їх пропустять повз вуха і озлобляться ще більше. Звертатися до совісті – марна справа. Ніхто не слухатиме, бо людям потрібні скандали.

– Законодавство Келіварії дає рівні права чоловікам і жінкам, підданим Флеріана та іноземцям, шанувальникам богів і безбожникам із колоній, – Міка не намагалася перекричати галас – говорила для тих, хто юрмився біля самої сцени. – То чому ж жінки вищать найголосніше, затикаючи мені рот? Чому підштовхують вперед чоловіків, а не висловлюють власну думку?

Крім лайливих слів, у поважних ейрон не знайшлося аргументів. Гул наростав, невдоволення загрожувало вилитися в невелике заворушення. Хлопця підтягли ближче до сцени, безжально штовхнули на палубу, одразу кілька людей замахнулися ногами…

– Досить.

У магістраті крижаний тон Керрейта зупиняв кожного, на кого був направлений. Посеред моря це теж спрацювало… хвилини на дві. Натовп порівняв рівень ризику і, на подив Міки, вважав чаклуна страшнішим за Нелюда.

– Не можна засудити людину без суду та слідства! – гаркнув Даріан, бачачи, що пів сотні збуджених пасажирів готові роздерти хлопця голими руками. – Це злочин! Я особисто простежу, щоб…

– Чаклун – не людина, пане губернатор! – дзвінко заперечило пошарпане дівчисько приблизно того ж віку, що і проклятий. – Жовта рада спалює їх без суду! Це ж правда, пане «випалювач»?

Таке звертання зачепило Райла, однак він усміхнувся майже добродушно і почав доводити, що без суду не обходяться ніде, і той факт, що члени Ради часом самі виступають і слідчими, і суддями, і катами, нічого не змінює.

– Засудіть його прямо зараз! – На передній план вискочила бабця в зім’ятому капелюсі й шалі з відбитками чужих підошв. – І приберіть звідти безсоромну погань! Вирядилась, як чаклунка! Сама напрошується!

Міка зітхнула. Даріан мав рацію, треба було змінити сукню. Навіть та, у квіточки, не спричинила б такого відторгнення. З іншого боку… Вона посміхнулася. Нікуди від долі не дінешся. Хоч парусник і мчав до пристані, хлопчика звичайними способами не врятувати. Перед чаклунством авторитет Керрейта нічого не означав, та й безмовні умовляння Баміала діяли недовго.

– Якщо розшук почне захищати проклятого, натовп збожеволіє, – тихо промовив Серіп Мавк. – Нас зовсім мало, а моряки Ректа зайняті справою. Та й знатне панство – це вам не обірванці з нетрів, яким можна пригрозити кар’єрами. Їх багато, тому спрацьовує принцип «усіх не посадять». І, боюсь, якщо справа дійде до суду, їх справді виправдають. Лікарі описують такий стан як масову істерію. Ейрони шкірою відчувають, що викрутяться, тому коять свавілля.

– Чиновники проти вбивства, але побоюються зачіпати знать, – вклинився у розмову Ірван Шала. – Он той, вусатий, – він показав на недавнього оратора, – хвалиться зв’язками у злочинному світі і погрожує підпалити дім кожного, хто підтримає чаклуна.

– Під варту його, – розпорядився губернатор. – Потім розберемося, хвастощі це чи кримінальна стаття.

Начальник розшуку розчинився в юрбі, за ним пішов посланець із Ківіра. Міка бачила, як вони лавірували між людьми, підкликали чоловіків у мундирах, перешіптувались… А потім юна ейрона не витримала і шпурнула в хлопчика туфельку.

Перший камінь було кинуто. Заборони зникли.

Натовп підбадьорився, і…

– Гей, люди! Подивіться сюди! – Та ніхто не повернувся до помосту. – Вам потрібні чаклуни? Тоді я розповім одну історію. Чули про шазілірське прокляття? – Кілька пар очей витріщилися на непрохану оповідачку, наче вирішуючи, чи це не жарт. – Воно реальне, не сумнівайтесь. Як думаєте, хто його влаштував?