25.3

Джамон перевів подих і, вичавивши щось нерозбірливе, кинувся на Ректа. Він був майже на голову вищий, набагато масивніший, молодший і лютіший. Йому вже доводилося битися – можливо, не за своє життя, але власника «Лілій» він зім’яв за мить.

«Ех, а ображене самолюбство додає більше сил, ніж захист пригноблених», – Міка спостерігала за їхньою метушнею зі зростаючим почуттям обурення.

Навколо коїлося казна-що, а ці… дуелянти, щоб їх трясця вхопила! Влаштували дитячі ігри! Зрозуміло ж, що ніхто нікого не вбиватиме – принаймні на очах у публіки. То нащо таке робити?

Бійка закінчилася швидко і безглуздо. «Випалювач» зачепився за свою власну ногу, з розмаху шльопнувся на м’яке місце і, підхоплюючись, напоровся на безжальний удар в обличчя. Охнув, втративши орієнтацію, сліпо замахав у повітрі руками… Баміал схопив його за волосся і вдарив коліном у скроню.

– Я не жартував, коли сказав, що ця поїздка стане для тебе останньою.

Очі Райла закотилися, він безвольно обм’якнув і повис як лялька з ганчір’я. Торговець без натуги потяг його до борту – чи то хотів прибрати з-під чужих ніг, чи справді намірився викинути в море.

– Припиніть займатися дурницями, – не витримала Міка. – Поки ви розважаєтеся, ваш корабель розберуть на дрова. Ну ж бо, робіть щось! Ми пливемо незрозуміло куди, і це просто щастя, що вітер жене нас у відкриті води. Змусьте екіпаж працювати!

– Навіщо? – вищирився Баміал. – Вам уже набридло моє товариство? А я б охоче продовжив цей круїз на десятиліття!

– Любите море?

– Ненавиджу! Але «Лілії» зметуть із лиця землі, як тільки ми причалимо. Те, що трапилося сьогодні, – не мішок гнилого кшикшину. Жовта рада почне копати під мене всерйоз. Угоди, партнери, родичі… Вони не просто знищать мене, а вийдуть на мою родину!

– Якщо тільки обдарований не накаже всім усе забути.

– І ви забудете?

– Я не побіжу до «випалювачів».

– А він, – Рект відпустив напівнепритомного Джамона, і той гучно стукнувся лобом об палубу, – і є «випалювач». Знаєте, у мене виникла ідея! Чаклуну місце у вогні, правильно? Тоді Жовтій раді – під водою!

– І мене викинете? – втрутився губернатор.

Власник «Лілій» вишкірився, але гідно відповісти не встиг. Увагу людей прикував інший оратор.

Масивний власник пишних вусів і світлої шевелюри виліз на поміст, де зовсім недавно матроси розігрували сценки з життя дикунів, і тупнув ногою.

– Слухайте всі! – його голос лунав наче з глибокої бочки. – Слухайте! Чаклун повинен…

«Та нічого він нікому не повинен!» – розлютилася Міка.

Але зосереджена аудиторія вважала інакше.

Проклятого треба прикінчити будь-яким способом. Вогонь знищує скверну? Нічого, боги пробачать недопрацювання. Головне – переконатися, що небезпека зникла. О, хтось там патякає, що на дитину рука не підніметься? Надто чутливого ейрона швидко приструнчили, нагадавши очевидне: той, хто здатний на чаклунство, не дитя і навіть не людина. А жаліти створіння темряви… Може, той, хто співчуває, і сам не без гріха?

Хлопчик дивився на все це безумство з незрозумілим виразом смутку. Він не намагався виправдатися, не шукав захисту, не вибачався… Розумів: нічого не зміниться. Їм потрібен той, чия смерть позбавить страху.

Їм потрібен він.

Міка не зводила очей з його пухкої нескладної постаті, затягнутої в сіру робу притулку. Вона розуміла, що бачить цього хлопчину вдруге в житті. Але він був таким знайомим…

Покірність долі, звичка дотримуватися наказів і сприймати чужу думку як істину, жах у погляді, доріжки сліз на щоках… Якоїсь миті здалося, що біля борту навпроти стоїть приречена Лера – дитина, у якої теж не було шансу на майбутнє.

– Замотати в сіті й скинути у воду! – горлопанив самопроголошений оратор. – І проткнути гарпуном!

Натовп не те щоб гаряче його підтримував, але й не заперечував.

– Він думає, що стоїть на рибальському судні? – зневажливо пробурмотів Баміал. – На нього чекає розчарування.

– Вбити людину нескладно, – тихо зауважив Керрейт.

– Не людину! Створіння пітьми гарпуном у… Ви куди? – Рект помітив, як Міка відійшла вбік. – Морська хвороба?

Вона невиразно кивнула, і торговець втратив до неї інтерес. Штовхнув іще раз «випалювача», зло сплюнув за борт у відповідь на чергову тираду вусатого пана, смикнув Даріана за рукав.

– Чому ви нічого не робите? – обурився зовсім не притворно. – Накажіть своїм людям навести лад!

– Чисто юридично моя влада не поширюється на судна поза акваторією Шазіліра, – пояснив губернатор, – але ж це ваш корабель і ваша команда. Накажіть їм забути про чаклунство. Посмієте? Чи вичікуватимете, поки хтось інший оголосить усім неприємну правду?

– Моя команда вже опанувала себе і повертає шхуну до берега. Мавк, бачу, майже привів до тями нишпорок. До речі, швидко він очухався. Загартований старий, аж заздрість бере… О, Шала напирає на магістратських! Слово честі, старигани міцніші за молодь. Сталеві нерви, хоч на вигляд і не скажеш. А вам варто було б упокорити ейронів. Нагадайте їм, що в присутності Нелюда говорити дозволено тільки Нелюду, хе-хе.