Розділ 25.1. Сила

Губернатор повернувся від каюти капітана ні з чим.

– Зачинено, – повідомив, вивчаючи поглядом палубу. – І тут я його не бачу. Гей, пане Рект!

Торговець, що саме обмінювався люб’язностями з поважною ейроною в сірому вбранні нещодавно овдовілої жінки, невдоволено скривився, але з вибаченнями цмокнув затягнуте в мережива зап’ястя і підійшов на окрик.

– Що, починаємо воювати? – запитав, хмурячись. – Уже?

– В якому сенсі? – Керрейт на мить розгубився. – Я шукаю Іліала Норла. Не бачили його?

– Має бути у себе. А ви злякалися, що ми залишили капітана на березі? Ха-ха! Гей, Рудий!

Один із моряків, що жваво щось обговорювали біля правого борту, обернувся.

– Так, пане?

– Скажи капітанові, що він потрібен тут. Швидко!

Незабаром з’ясувалося, що Іліала за останні пів години не бачив ніхто, а відпливом керував перший помічник, інструкції якого чітко говорили: коли навпроти кожного імені у списку запрошених з’явиться позначка про прибуття, треба піднімати якір.

– Трохи перебрав і заснув у каюті, – припустив боцман. – Він попереджав, що кепсько почувається, тому й залишив пана Маї за головного. Ламати двері?

Псувати свою власність Баміал відмовився навідріз. Він довго стукав, репетував, посилав ментальні настанови. Марність усіх зусиль дійшла до нього хвилин за десять, коли, зацікавлені гучними звуками, вниз спустилися Серіп Мавк і Джамон Райл.

– Міловіко! – вражено вигукнув останній, проігнорувавши і причину збору, і решту присутніх. – З тобою все гаразд? Ти така бліда. О! – Його явно вразила якась думка. – Тебе нудить?

«Ще й як!» – ледь не огризнулась Міка.

Хитавиця, напруга, відчуття наближення небезпеки… Її справді нудило, голова паморочилася, тіло здавалося незвично легким, та й підбори мало підходили для морських прогулянок. Однак у пам’яті спалахнув епізод із ранковою листівкою, і скаржитися на здоров’я розхотілося.

– Це не блідість, а пудра. Дівчата люблять обманювати природу.

«Випалювач» невпевнено хитнув головою, зам’явся, потім пробурмотів:

– Не ображайся, але краще купи собі іншу. Без зеленого відтінку. Персик чи щось таке.

«Цей геній навіть у курсі жіночих хитрощів», – вразилася Міка.

Оце ж справді всезнаючий! Йому й на думку не спадає, що він не завжди моє рацію!

– Ламайте, – неохоче наказав Рект, напевне розуміючи, що зрештою цим усе й скінчиться, тому краще не чекати прямого наказу, а проявити ініціативу вже зараз і зберегти авторитет.

– Навіщо? – здивувався Райл. – Що там?

Міцне плече боцмана врізалося у дошки. Засувка злетіла, двері відчинилися всередину.

«Стривайте! Якщо «випалювач» тут, то кому обдарований наказав померти?» – сяйнуло Міці.

– Врятуйте нас боги! – хрипко видихнув Баміал.

– Що? Що там?! – Посланець Жовтої ради витягнув шию. – О-о-о! Ні! Тобі не можна на таке дивитися! – Він відтіснив Міку вбік, примудрившись витерти черевики об поділ її сукні. – П-пробач! – почав невміло вибачатися. – Я куплю нову. Замовиш будь-яку, яку захочеш. Тільки колір вибери інший. Пам’ятаєш, я казав?.. Усього тиждень залишився. Потім рожевий означатиме… Гей, ти чого?

Не думаючи про враження, яке це справить на сторонніх, вона з силою відштовхнула Райла. Здається, ще й пройшлася гострими підборами по його ступнях, заслуживши докірливе шипіння і добродушне:

– Ну що ти коїш? У твоєму стані треба берегти себе… Ай-яй-яй!

Міка зупинилася в дверях і спробувала заглянути через плече губернатора, що випередив її на крок.

– Вам справді не варто на це дивитися. – Даріан не збирався пропускати її всередину.

– І в думках не було. Сейф, Ріане. Забули?

– Що у сейфі? – Рект встиг трохи відійти від першого шоку. – Лампа?

– Яка лампа? – в один голос зацікавилися боцман, «випалювач» та Мавк.

– Серіпе, покличте своїх людей. Це місце злочину, його необхідно опечатати до повернення в порт, – розпорядився Керрейт. – Простежте, щоб сюди не пускали сторонніх. Пане Рект, накажіть повертати назад.

– Але вітер… Добре.

Щоб випустити торговця з капітанської каюти, губернатору довелося відступити, і Міка побачила видовище, від якого її так наполегливо оберігали. Відсахнулася, не в змозі витримати ту картину, притулилася до стіни…

– Просив же не дивитися.

Через шум у вухах вона не зрозуміла, хто це сказав. Стиснула зуби, почала дихати спокійно і розмірено, кілька разів кліпнула, розганяючи темну пелену, що постала перед очима.

– Не брехатиму, я не очікувала побачити людину, що перерізала собі горло розбитою пляшкою. – Голос слухався погано. – Мені здавалося, знову буде серцевий напад.

– Знову? – Даріан миттю визначив ключове слово.

– Як у випадку Леондара.