22.2

Ніхто з роззяв не кинувся до нього, щоб допомогти. Люди рвонули до дверей – збиваючи одне одного з ніг, проклинаючи більш спритних, не жаліючи невдах, які втратили рівновагу й опинилися на підлозі.

– Я врятую його, – прошепотів хлопчик. – Я врятую хоч когось.

Міка повернулася у реальність.

«Випалювач» корчився за кілька кроків від неї.

Людський потік огинав хлопця і здоровил, які його притримували.

Еріел знову впав у забуття.

– Пустіть! Я можу його врятувати!

Одного з конвоїрів виштовхали вбік, інший поглядав на вихід – не на бранця. Навколо панував хаос, а десь неподалік перебував той, хто міг убити силою думки! Ха, а ще Райл хвалився, що в Жовту раду беруть тільки невразливих до магії.

Обманював? Чи вірив у обман?

«Дихай».

Джамон судомно втягнув повітря, закашлявся, сяк-так став навкарачки.

– Що це було? – проскреготів, давлячись стогонами. – Я щось чув! Голос… – На його обличчі застиг переляк – щирий, неприкритий напускною бравадою. – Хто заборонив мені дихати?

– Чаклун, – буденним тоном повідомила Міка. – Справжній, а не дитина, у якої дивним чином вилікувалася коза. І якщо ти відчув різницю… Як щодо того, щоб зайнятися справою?

***

«Випалювач» неохоче визнав, що хлопець із передмістя не дотягує до проклятого, здатного вплинути на представника Жовтої ради. Проте повертати малого додому він не збирався – відправив до притулку. Начебто для спостереження, хоча з погляду Міки логічніше було б тримати «носія скверни» подалі від інших дітей. Але смикати Райла зайвий раз не хотілося, і вона розсудила, що це зачекає.

Івор продав за безцінь свої володіння і зник із міста, подейкували, на кораблі чужоземних контрабандистів з поганою репутацією, завдяки чому шазілірська скарбниця поповнилася значною заставою, а якась заморська нелегальна плантація майже напевне отримала свіжу робочу силу.

Еріел-старший не поспішав видужувати: він ледь розмовляв, часом втрачав контроль над кінцівками, не міг самостійно підвестися і втриматися в сидячому стані. Міка підозрювала, що його слабкість обумовлена ​​не травмами, а втручанням обдарованого, але ділитися здогадками не було з ким.

Губернатор ще не приїхав, та й навряд чи вона говорила б із ним відверто.

Компанія Ректа перебувала під загрозою. З нього вимагали не відшкодування збитків, а якісний товар, причому Жовту раду зовсім не цікавив той факт, що сезон кшикшина закінчився кілька місяців тому, і куплена ними партія справді остання цього року.

Райл ображався цілу добу, потім прийшов миритися і з азартом взявся викладати новий план щодо лову чаклунів. У множині, еге ж! Йому спало на думку, що Шазілір переповнений проклятими, і треба терміново вирішувати цю проблему. Наприклад, влаштувати показове спалення. Ні, хлопчик нехай буде в резерві! Раптом він і справді ні до чого? Може, та коза зцілилася сама собою? Травичку якусь корисну щипала, припинила пити брудну воду, на сонці не перегрівалася…

З’явився інший обдарований.

На південний захід від міста жила стара бабця – глуха як пень, з рудими пасмами в сивому волоссі. Вона розмовляла з кішками: розпитувала про новини, посилала з дорученнями, змушувала красти на базарі… Докази? Окрім того, що бабка, незважаючи на глухоту, знала всі плітки, – жодних. Але ж хтось має стати наживкою? До того ж старезна недієздатна жінка буде щаслива пожертвувати своє жалюгідне життя на благо суспільства!

Як Міка не силкувалася, та довго терпіти присутність «випалювача» їй не вдавалося. Він ніс відверту маячню і не слухав співрозмовників. Для нього прокляті стали нав’язливою ідеєю, заради якої можна робити будь-що, бо ж протекція короля і людське невігластво давали змогу нав’язати міщанам будь-яку нісенітницю. Однак і його візит приніс користь.

– Ех, темний тут народ, – нарікав Райл. – Стільки років не помічали, що діялося у вас під носом! Якби магістр Єреан не звернув увагу на ці дивні зникнення, шазілірці досі не знали б, що їхніми вулицями розгулюють нечестивці.

«Про прокляття заговорили років чотири тому, а після справи Алланіди почали шукати схожі випадки і виникла ідея «забороненого дня». З кожним новим місяцем чутки обростали подробицями, проте чаклунам у них відводилася незначна роль. Потойбічні сили, фатум, привиди – містяни пояснювали події лише тим, що згадували місцеві легенди», – міркувала Міка, намагаючись контролювати емоції.

Розмова вимагала продовження, і нехай на душі шкрябали кішки, вона хотіла дізнатися більше. Ну а Райл з радістю балакав би годинами. Він любив потеревенити, особливо в компанії вдячних слухачів.

– Коли це було? – запитала Міка з удаваною байдужістю.

І дізналася, що про тяжке становище Шазіліра магістр Жовтої ради попереджав років десять тому, тобто задовго до розквіту «Лілій».

Отже, «випалювачі» облизуються на місто вже давно… Зниклі безвісти – добрий матеріал для підготовки вторгнення. Люди зникають, такий світ. Це таємничо, підозріло, невизначено… Можна зіпхнути все на проклятих і заявитись як рятувальники.

Навряд чи Рада розраховувала зіткнутися зі справжнім чаклунством і навряд чи припускала, що вигадки будуть не позбавлені сенсу.