Розділ 22.1. Відповідь

Стало тихо і моторошно. Напруження відчувалося майже фізично. Десятки очей стежили за кожним рухом «архівної вискочки», приділяючи їй більше уваги, ніж чаклунові, що схилився над Закаром. Той був злом, ніхто в цьому не сумнівався, і втілював сили, недоступні розуму. Його сприймали як істоту – не людину. Навіть якби у хлопчика раптом виросли роги, жоден глядач не здивувався б.

А від «пані доглядачки» каверзи не чекали.

– Безнадійний? – прохрипіла вона, намагаючись не зірватися на писк. – Що означає – «безнадійний»?! Ви мені відповісте? – Її палець недвозначно вказав на одного з лікарів: не Лейка – представника розшуку. – Чи ви? – В поле зору потрапив нишпорка, що тихенько відступав до виходу. – Ви?! – Ейрон, якому не пощастило опинитися поблизу, злякано сахнувся геть. – Які шанси, що він, – кивок убік Еріела, – отямиться будь-якої миті?!

– Сто до одного, – невпевнено пробурмотів лікар. – Надії практично немає.

– А Леондар помер або від протягу, або від десятків інших причин. – Міка не приховувала насмішку. – Про вашу компетенцію легенди складають. Ви не знали? Краще не ганьбіться і визнайте: хворий або помре, або виживе. Це вам не гадання на картах. Станеться одне з двох!

Злагоджене зітхання пронеслося приміщенням. Роззявам не сподобалася така логіка. Вона суперечила здоровому глузду… І вона надзвичайно ускладнювала експеримент.

– Припустимо, організм пацієнта впорається самостійно! Постає питання часу. Зробимо ставку? Чи визнаємо, що варіантів знову два: зараз – і колись згодом?

– Але статистика не бере до ува…

– На чому ґрунтується ваша статистика? – Слова звучали жорстко і нетерпимо. – Будь-хто, хто має справу з медициною, розуміє: про потерпілих із такими травмами нічого не можна сказати напевно. Але вам не терпілося прислужитися Жовтій раді, і з’явилося сто до одного! Розкажете, як ви дійшли такого висновку?

– Згідно з допустимими погрішностями…

– В мене є значно простіші розрахунки. Їх осягне і дитина! – викрикнула Міка, покладаючись насамперед на емоції, а не на переконання. – Еріел або отямиться, або ні! Або прямо на наших очах, або в невизначеному майбутньому! Елементарно, згодні? Райл гарно говорив про чаклунів і потойбічну силу, але забув згадати, навіщо зібрав тут стільки народу! Тому що знову все упирається у шанси! Цей заляканий хлопчик або проклятий, або такий самий, як ви… як усі ми!

Хтось закашлявся і почовгав до виходу. Пролунав невпевнений шепіт, потім натовп заговорив голосніше і агресивніше… Більшість невдоволених схилялися до того, що дослід досить сумнівний. Знайшлися й ті, хто пропонував очистити вогнем «нечестивицю».

– Ти що коїш? – До Міки підскочив розчервонілий «випалювач». – Які ще ймовірності? Якщо зцілить – чаклун, якщо ні…

– А якщо ейрон помре у процесі? Хто за це відповість? Дитина з далекого села? Чи всемогутня Жовта рада?!

– Е-е-е…

Якийсь «доброзичливець» відчутно штовхнув Міку в спину і обсипав лайкою. Інший схопив за руку, явно збираючись виштовхати з кімнати.

– Зовсім сором втратила! І земля не розверзнеться… – прошелестіло ледве чутно.

«Ви не розумієте?! Чи вас самих нарешті терзають сумніви? Страх штовхає на ницість, совість гризе зсередини… Ненавидьте мене скільки завгодно, але слухайте!» – Міка висмикнула свою руку зі слабких пальців прихильника моралі, обернулася, палаючи люттю, і приготувалася висловитися ще різкіше і нещадніше.

– Не виходить, – здивовано поскаржився хлопчик. – Мабуть, із людьми це не працює. Мене все одно спалять?

У його приреченому погляді почала зароджуватись надія. Він обхопив себе руками, прямо глянув у обличчя Райла і повторив із ноткою виклику:

– Мене спалять?

– Запитай її, – посланець Жовтої ради грубо вказав на Міку. – Таку свиню підсунула… Ми ж були друзями! Не чекав від тебе зради!

– А хто вона?

Міка похолола. Дитину цікавить її посада? Чи «забудь мене» спрацювало? Хлопчик розгубився, втратив концентрацію, провалив завдання? Вона навіть не розраховувала на це: хотіла лише відвернути його увагу, спантеличити присутніх, забити баки кровожерного натовпу, що з однаковим азартом клює і на обіцянку прокляття, і на передчуття скандалу з «тою самою».

– Слабкохарактерна дурепа! – викрикнув «випалювач», напевне розуміючи, що його позиції захиталися, одноголосого схвалення вже не буде, навіть якщо вдасться настояти на своєму. – Не бачиш різниці між породженням темряви та людиною?!

«Та й ти не вельми на цьому розумієшся», – холодна посмішка змусила Райла здригнутися.

– Він розплющив очі! – зненацька вигукнув штатний лікар розшуку. – Пацієнт отямився!

«Та що ж за день такий?» – Міка разом із усіма подивилася на Еріела і відчула, як волосся стає дибки.

Закар здавався справжньою руїною, і той факт, що його повіки були підняті, ситуацію не покращував.

– Чаклун, – виніс вирок Райл. – Я не помилився!

– Я?.. – Хлопчик позадкував. – Ні, я… Не знаю… Це…

Міка смикнула його до себе, безсило обняла, не уявляючи, що робити далі.