21.3

***

Торговий дім було закрито, проте всередину Міку пропустили і навіть чемно провели до кабінета Ректа. Власник одразу ж відірвався від споглядання пейзажу за вікном і приязно усміхнувся:

– Доброго ранку! Не чекав вас так рано. Прийшли з подяками? О, не варто! Виглядаєте, до речі, надзвичайно. Чи, бува, не для мене вбралися? Тому що я, передбачаючи ваш візит, зазирнув і до кравця, і до перукаря. – Він крутнувся на п'ятах, демонструючи вузький сюртук оливкового кольору і хитромудро зав’язану краватку, й жартівливо розкланявся. – Не думав, що пані Чарру притиснуть прямо зранку. Непогано вийшло, правда ж?

– Зважаючи на те, що ніхто її не притиснув, зате мене мало не прямим текстом обізвали чаклункою, нічого хорошого сказати не можу.

Тонке обличчя Баміала здивовано смикнулося.

– А ви туди яким боком? Підкупили служницю й обмовили доброчесну ейрону? Ха, розшук працює за перевіреною схемою… Не припускав, що все аж настільки сумно. А мотив, якщо не секрет? Ну, з їхньої точки зору? Керрейта не поділили? Чи Блекка мітила на посаду доглядачки, ха-ха?

Міка напружено посміхнулася.

– Покоївці вірять. Заманили, обпоїли, продали… Зі мною не ділилися деталями, але начебто участі Блекки ніхто не заперечує. Питання в тім, чи з власної волі вона це зробила. При здоровому глузді та твердій пам’яті, чи як там висловлюються юристи. Але облишмо ейрону. Пане Рект, я маю одне прохання.

– Хочете, щоб я частіше робив добрі справи на кшталт порятунку служниць багатих пані та покарання злочинців? Відразу кажу – ні. Це відчутно б’є по гаманцю, та й подяк не дочекаєшся.

– Я вдячна, – неохоче визнала Міка. – Мені не вдалося б вплинути на Чарру.

– Не дуже віриться, – скорчив пику Баміал. – І, пам’ятаю, дехто обіцяв повернути лампу?

– А дехто сказав, що це подарунок, – парирувала вона. – Та годі вам, я ж прийшла з миром! – З кожною миттю ставало дедалі важче зображати безтурботність. – Ви чули про обдарованого, якого знайшов Райл?

Власник «Лілій» скривив губи в дусі старої буркотухи.

– А що, у Шазілірі залишилися ті, хто ще не в курсі подвигів Жовтої ради? У «випалювача» хвастощі в крові. Він скрізь хизується своїми заслугами. Таке відчуття, що раніше йому взагалі не доводилося стикатися з проклятими!

– Йому лише тринадцять.

– Райлу? Не менше двадцяти п’яти! Хоча згоден, він поводиться як… – Рект приголомшено замовк. – Чаклуну?.. – запитав зовсім іншим тоном.

Міка кивнула.

Сонце грало в ретельно причесаному волоссі Баміала, яскраво висвітлювало половину його обличчя, змушувало щуритися і мимоволі відсуватися в тінь. Він мовчав. Незручно совався у кріслі і смикав ґудзик на манжеті сорочки, щедро прикрашеної мереживами.

– Мені було чотирнадцять, – першою обізвалась Міка, – коли батько вигнав мене з дому і пригрозив покликати Жовту раду, якщо надумаю повернутися. Ви перша людина, якій я це говорю. Здогадуєтесь, чому?

– Бо мене вигнали в п’ятнадцять? – глухо припустив Рект. – Чи тому, що я знаю про «випалювачів» не з чуток?

– Ми обидва вміємо виживати, – безбарвним голосом пояснила Міка. – Я ховалася в тіні, ви – на видноті, але різниці, по суті, жодної. У нас обох немає ілюзій. Ми розуміємо, до чого призведе викриття, а той хлопчик виріс у сім’ї, яка не навчила його боятися. Він не уявляє, що таке вогнище! Йому скажуть: «Ось хворий, вилікуй його», і він підпише собі смертний вирок!

Баміал опустив очі, навіщось почав перебирати дрібнички на столі.

– «Випалювачі» не відпускають жертв просто так, – сказав майже пошепки. – Той, хто потрапив під підозру, не викрутиться, прикидаючись невинним ягнятком.

– У Шазілірі свої порядки. За останню сотню років тут спалили чотирьох обдарованих. Це в сто разів менше, ніж у Ківірі, і вдесятеро – ніж у будь-якому іншому місті узбережжя. Якщо хлопчина не впорається з завданням, Райла засміють і йому доведеться відступити.

– Якщо нікого показово не спалять, містом почне заправляти Жовта рада, – нагадав Рект. – Шазілірське прокляття нарешті сприйняли всерйоз. Без злочинця не обійтись.

«Треба будь-що, аби довести: нечисті сили тут більше не хазяйнують», – подумки доповнила Міка.

Згодиться і проклятий, і кривавий маніяк-убивця, і таємнича секта, і…

Але навіщо ускладнювати ситуацію вигадками? Адже є простіший шлях.

– А чом би не вирішити цю загадку? – запропонувала Міка без натяку на усмішку. – Вам не здається, що тоді всі будуть у виграші? Крім лиходія, звісно. Допоможете мені? Вам же теж цікаво, чому заборонений день пов’язаний із вашими кораблями!

Власник «Лілій» не заперечував своєї зацікавленості. Він палко запевнив, що його рейси не мають стосунку до «проблеми». Вкрай негативно відгукнувся про работоргівлю. Ніяк не відреагував на згадку про транспортну компанію, де працював Соммер Леондар. Навіть це ім’я не викликало в нього емоцій!

«Я вірю Івору. Він був надто наляканий, щоб скласти на ходу достовірну історію. У його оповіді простежується зв’язок між Лерою, Трутнем, Леондаром та Ректом. Проблема в тому, що я хочу вірити і Ректу, який, на перший погляд, замішаний з усіх боків. Але лампи з торгового дому не можуть бути оберегами для кораблів – навпаки, вони призвели б до краху. Витягувати удачу в такій маленькій групі людей – згубна справа. До того ж лампи Алланіди та Саріни відрізняються від інших. Головне – зрозуміти, чим саме, і знайти їхнього творця», – міркувала Міка, вислуховуючи довгі промови про важку долю обдарованих, несправедливість світобудови та красу «пані доглядачки».