21.2

– Ой! – Найменша з дівчаток помітила господиню кімнати і поспішила прикрити власний витвір (чи то квітку, чи собаку) долоньками. – Мишка прийшла!

– Де?! – Старша підскочила, заштовхнула чорнильницю під ліжко. – О, Міко! – Її обличчя нагадувало маску тубільного вождя і поєднувало щонайменше п’ять кольорів. – Як справи?

– Тільки маму не клич! – Середня з малих згадала про практичний аспект питання. – Ми все приберемо! – пообіцяла, витираючи руки об поділ тонкої сорочечки з вишитими маками. – Чесне слово!

– Я вам не Мишка, а пані Міловіка! Нумо в ліжка! Рахую до трьох! Один, два… Побачу десь поблизу – батька вашого покличу! Три!

Заливисто регочучи, замурзані дітлахи вискочили в коридор. Потім молодша повернулася і змовницьки підморгнула.

– Задаваку у в’язницю посадять, – повідомила із законною гордістю гінця, який приніс радісну звістку. – Більше не задиратиме носа! Ти не дивися так, ніби нічого не знаєш! Пан Даріан сам сказав, що це через тебе. А дідусь Мавк каже, ти ні до чого. Вони давно вже шепочуться. Хочеш послухати? Ходімо на горище!

Підслуховувати Міка відмовилась. Якщо «давно шепочуться», то все цікаве вже обговорили і швидко знайшли винного. Завтра буде зрозуміло, чим це обернеться, а поки нема сенсу грати в дитячі ігри.

Коли припече, Міка зникне без запитань, хоча залишати особняк губернатора зараз не хотілося. Тут було відносно безпечно. Принаймні їй подобалося вірити, що людина, яка розкидалася беззвучними наказами, сюди не зазирне.

***

Вранці Даріан пройшов повз кухню, де снідали слуги, навіть не привітавшись, і сказав Шаллії, щоб не чекала його на вечерю, бо він збирається провести кілька днів у від’їзді.

Якщо вірити келіварійським мапам, Шазілір та прилеглі села були оточені пустельними територіями, що сягали кордонів із віддаленими державами-сусідами. Насправді життя навколо «оплоту цивілізації» існувало – у деяких місцях дуже активне. Якби хутірці, кочові поселення, тимчасові стоянки і навіть невеликі містечка могли принести Ківіру прибуток (чи хоч окупитися), їх обов’язково «окультурили» б.

Але Келіварія не збиралася витрачатись на розвиток заморських територій. Флеріан задовольнявся тим, що формально ці землі належали короні, і не вважав їхніх мешканців гідними уваги.

Проте деякі з «неіснуючих» населених пунктів бажали набути реальності та законності. Один із них якраз зараз розмірковував щодо плюсів та мінусів келіварійського прапора (і, звісно, келіварійського захисту від можливої агресії чужинців хоча б на папері). Його старійшини запросили Керрейта як єдиного в цій місцевості наближеного до двору чиновника для підписання офіційних документів і листування з Ківіром. Це могло зайняти певний час.

– Пане Даріане, плащ! – нагадала Шаллія. – Якісь проблеми? – запитала співчутливо.

Губернатор буркнув щось нерозбірливе і вискочив за поріг.

– І чого тобі не вистачає? – забурмотіла економка вслід. – Невже через дослід переживаєш? Ех, молодь… Проклятих йому, бач, шкода. А те, що вони з людьми роблять, хіба нормально?

«Він через Блекку дуріє. Не може повірити, що мила кузина його нареченої здатна на підлість, і шукає їй виправдання. Ейрона – жертва обставин, хто б сумнівався. Їй мізки промили, вплинули на розум, обманом змусили вчинити злочин… Усе як завжди», – подумала Міка.

– Що за дослід? – поцікавилась, аби підтримати розмову і уникнути важкої паузи. – Якийсь магістратський проєкт?

Економка сплеснула руками, підхопилася з-за столу і почала плутано розповідати останні новини.

Чаклунство реальне. Ба більше, воно практикується не десь у диких краях, а просто в Шазілірі! Сьогодні все місто побачить силу проклятого. Жовта рада недарма прислала досвідченого мисливця на чаклунів. Джамон Райл швидко відшукав кандидата на спалення, але, щоб не припуститися фатальної помилки, вирішив влаштувати наочний експеримент. У Першій міській лікарні є безнадійний пацієнт, на якому чаклун продемонструє свої здібності. Запрошено всіх охочих. Обов’язково будуть присутні лікар, представники розшуку та людина з магістрату.

– Тобто чаклунство – це мерзота, зате досліди над людьми допустимі? – Їсти перехотілося, і Міка лише колупала ложкою вміст тарілки. – Прекрасно.

Ні, Шаллія не схвалювала подібні експерименти. Однак якщо лікарі не дають хворому жодного шансу, а сім’я не проти… Та й як без цього отримати незаперечні докази провини?

– Зцілення означає провину? Ніколи не збагну таку логіку. А якщо той пацієнт видужає, його теж спалять, щоб не розносив скверну?

Міка пішла, не чекаючи заперечень. Глянула на світле небо, хитнула гілку акації біля воріт… Не було сенсу засмучуватися. Світ ненавидить тих, хто виділяється з натовпу, і від сумних зітхань нічого не зміниться. Треба перебороти себе.

І діяти.

– В «Лілії».

– А ще не рано? – з підозрою уточнив візник. – Вони наче о десятій відчиняються. Чи вам не за покупками? Гаразд, хай будуть «Лілії». Обережніше, там сидіння після вчорашнього не просохло. Не сприйміть за образу, але підгорніть краще штанини. Гляньте, як бруд бризкає з-під підошов.

«Нема в мене інших турбот, крім як думати про зовнішній вигляд», – беззвучно огризнулася Міка.