20.2

Він вибрав работорговців. Навіщо проливати кров, якщо вони відвезуть ненависний тягар за тридев’ять морів і ніхто про нього більше не згадає?

А на під’їзді до порту в екіпажа відлетіло колесо…

Еріел подумав, що це знак богів. Треба повернути назад! Лера ніколи не поскаржиться свекру. Завтра вона слухатиме його промови зі своєю безглуздою усмішкою і щебетатиме про квіточки. Ідеальна дружина, о так…

Поки Івор крутився навколо екіпажа, не наважуючись ні повернутися додому, ні продовжити шлях, його помітив якийсь візник.

– Потрібна допомога, пане? Ви не лякайтесь, я не грабіжник. Транспортна компанія «Мрія». Візьміть візитівку, може колись і знадобиться. – Він самовільно підійшов, оглянув поломку, цокнув язиком. – Зараз усе виправимо, – обнадіяв одразу ж. – У вас є інструменти? – І заглянув усередину екіпажа.

«Мені кінець», – серце Еріела пішло в п’яти.

Але незнайомець зачинив двері, не виявивши жодних ознак зацікавленості зв’язаною пасажиркою.

– То ви теж прямуєте до Ректа? – кивнув із розумінням. – Е-хех, невдача… Впевнені, що об’єкт годиться? Я до чого веду… Мій улов зірвався. – У яскравому світлі ліхтаря його збентежене обличчя здалося Іворові зловісною маскою. – Не думав, що хазяїн сьогодні послав ще когось. Може, виручимо один одного, га? Чи й ви отримали гроші наперед?

– Г-г-гроші? – Ейрону було по-справжньому моторошно. – Н-ні.

– Тоді міняємось? – напористо запропонував візник із «Мрії». – П’ятдесят золотих, згода? – Він витяг зі своєї карети важкий мішечок. – Тримайте, тут ще й на десять монет більше. Ви новенький, так? І, як я бачу, боїтеся до дрижаків. Облиште, вам не страшно провалити замовлення! А я маю репутацію. Мені не можна повертатись ні з чим.

Поки Івор намагався збагнути, в чому, власне, він несподівано взяв участь, невідомий, не чекаючи відповіді, заштовхав Леру в повіз із емблемою транспортної компанії. Дівчина не опиралася, лише дивилася зляканими очима і тремтіла на крижаному вітрі.

– Думаю, ми знайдемо спільну мову! – Незнайомець підняв віжки. – Бажаю успіху наступного місяця! Якщо треба партнер, шукайте Леондара!

Сірі конячки стрімко помчали вдалечінь і розчинилися в темряві. Ейрон стояв посеред безлюдної вулиці й ошелешено дивився їм услід.

Леріана зникла? Він поки що не усвідомлював цього повністю. Щойно вона була поруч – тихо схлипувала, шморгала носом, бурмотіла молитви… А тепер її немає. Зовсім немає! Він вільний від нав’язаних батьком зобов’язань, може вибрати дружину собі до вподоби, і ніхто його не засудить, ніхто не вказуватиме пальцем, звинувачуючи в малодушності!

Додому Еріел повернувся верхи. Впав у ліжко й одразу заснув, не замислюючись ні про подальшу долю неприємного дівчиська, ні про те, як пояснити її відсутність Дайрам. Його не мучило сумління – навпаки, він відчував полегшення від того, що не довелося самому бруднити руки.

Вранці Закар виявив зникнення екіпажа та одного з коней. Потім пунктуальна Лера пропустила сніданок, і з’ясувалося, що в будинку її теж нема. Скласти два і два Закар зумів майже миттєво. Івор заперечував недовго – важка рука батька вибила з нього всю правду.

– Корабель Ректа відходить завтра на світанку. В тебе є час. І не смій повертатися без неї! Позбавлю всього! – наказав Еріел-старший. – Боги, як вийшло, що я породив чудовисько?..

Щодо чудовиська син був категорично не згоден. На його думку, він не зробив нічого такого, з чим не зміг би жити. Але Закар начебто не жартував, погрожуючи залишити без засобів для існування… Довелося вирушати в «Лілії».

Баміал Рект лиш посміявся з розповіді про події минулої ночі. Він заявив, що людей не продає і не купує, а якщо йдеться про неповнолітніх, то одразу повідомляє в розшук. Можливо, молодому пану все примарилося? Ах, дівчина справді зникла? І знайти її життєво необхідно? В такому разі він може запропонувати заморський амулет для приваблення удачі. Вкрай корисна річ! Ніхто ще не скаржився. І коштує дуже дешево – десять золотих монет за годину використання. Хочете взяти додому – платіть тисячу.

Зійшлися на п’ятистах і умові, що в історії Леріани ніколи не згадуватиметься ім’я Ректа.

– Вам же дешевше просто повернути її, – дивувався Івор.

– Я не займаюся работоргівлею! – скрипів зубами Баміал.

– Тоді чому боїтеся розголосу?

Замість відповіді власник «Лілій» скинув ще сотню.

Еріел охоче погодився б і на тисячу (у пристойному товаристві ходили легенди про чудодійні «амулети» з торгового дому), проте з грошима справи у нього були кепські.

– В мене лише шістдесят, – визнав він. – І срібла десь пів сотні. А можна на виплату частинами, га?

Рект пообіцяв дістати його з того світу, але все ж таки дав тьмяну лампу.

– Той, хто дивиться, притягує невдачу, – пояснив новому клієнту. – Щоб дістати удачу, треба гріти долоні. І не надумайте її гасити – привернете нещастя! А якщо комусь розповісте…

Закінчувати погрозу не мало сенсу – Івор був кмітливим типом. Він швидко зрозумів, як скористатися несподіваним подарунком долі. Дайри проковтнули казочку про Леру, що пішла в кар’єри, Закар Еріел канув у забуття, конкуренти розорялися один за одним, сумнівні справи проходили як по маслу.