19.3

– Я її і пальцем не чіпав, – прохрипів Еріел. – Вона зникла, коли їй ледь виповнилося чотирнадцять!

Губернатор глянув на нього як на гнойового жука і тицьнув пальцем у аркуш, що лежав посеред столу.

– Заява Леріани Еріел, у дівоцтві – Дайри, – пояснив безбарвним тоном. – Датовано… Хм, подивимось… Дев’ятсот дев’ятий. Загубилася в архіві розшуку, уявіть собі. Не хочете ознайомитися?

Пухкі пальці Івора вп’ялися в тонкий папір, зминаючи його краї. Він пробіг очима нерівні рядки, здивовано підняв голову.

– Такого ніколи не було! – вигукнув із гарячковістю, яку не варто було плутати зі щирістю. – До того ж… – Еріел оглянув свої руки. – Дев’ятсот дев’ятий? – заверещав істерично. – Тут чорнило ще не висохло!

Керрейт зі збентеженим виглядом вибачився за забруднені пальці шановного ейрона і посунув заяву на освітлену сонцем частину стільниці. Міка не сумнівалася: він навмисне дав Еріелу явну фальшивку. Показував, що не треба сподіватися на справедливість? Кращої демонстрації влади й не вигадаєш.

– На той час, як ви повернетеся з кар’єрів, цей документ стане частиною міського архіву, – ніби на підтвердження її думок заявив Даріан. – Але є й інший шлях.

– Який? – жалюгідно забурмотів ейрон. – Який?.. Вам потрібні гроші?

Розкотистий сміх губернатора пронісся кабінетом, луною відбився від порожніх стін. Безглуздішого припущення Міка й уявити не могла. Нелюд вимагає хабар? Таких домислів не висували навіть його закляті вороги.

– Що ви хочете? – пролепетав Івор. – Що?!

– Правду, – в голосі Керрейта більше не чулося веселощів.

– Правду про що?

– А ви як думаєте?

Ейрон думав багато й охоче, але не про те. Він у подробицях розписав найпростіші схеми ухилення від податків і назвав понад десяток причетних до цього людей. Визнав, що одну з лісопилень викупив не зовсім законно. Звинуватив свою нинішню пасію в тому, що вона звела колишнього чоловіка дурманними травами. Розповів про контрабанду. Поділився думками щодо работоргівлі. Поскаржився на проклятих. Поскаржився на Жовту раду. Поскаржився на погоду і нарешті замовк із явною гордістю за виконаний обов’язок на плямистій пиці

– Шановний, у вашому віці пам’ять має бути кращою, – вдавано докорив йому Даріан. – Будьте ласкаві, копніть глибше. Нас не цікавить ваше теперішнє життя. Повернімося на п’ять років у минуле.

– А що тоді сталося? – здивування Еріела виглядало цілком правдоподібним, і лише бігаючі очі псували образ заляканого простака. – Так, я порушив Закон про шлюб, але ви це й самі знаєте.

Він ризикнув запопадливо посміхнутися. Покрутився на незручному сидінні, стрільнув поглядом на «пані доглядачку», ще й підморгнув так нахабно…

Міка відчула огиду. Цей чоловік без жодних вагань здавав своїх поплічників, зізнавався у злочинах, хизувався тим, що зійшло йому з рук. І він вдав, ніби забув, з чого все почалося!

Сумка Блекки раптом видалася важкою і гарячою. Міка поспішно кинула її на стіл. Приглушений щільною тканиною удар металу об дерево не залишився непоміченим.

– Що там? – підозріло запитав Івор.

Замість відповіді вона потягла зав’язки і вийняла лампу.

– Це ж твоє, хіба ні?

Ейрон тихенько схлипнув, але напрочуд швидко опанував свій голос і заявив, нібито уявлення не має, чия це річ. І взагалі, прогресивні люди давно користуються газовими ріжками і не тикають одне одному.

– Тоді дивися на вогонь! Не відводь погляд!

Цього він зробити не міг. Його очі блукали кабінетом, уникаючи і співрозмовників, і язичка полум’я, майже невидимого в яскравому сонячному світлі.

– Бачиш, як усе просто? Не твоє, але ти знаєш, як цим користуватися. Ну хіба не дивовижний збіг?

– Моя лампа давним-давно згасла!

– Не сумніваюсь. І оскільки ми з’ясували, що лампа в тебе була… Покидьку, ти обміняв дружину на удачу?!

– Та як ти смієш, безрідна хвойдо?.. – просипів ейрон.

– Дружину на удачу?.. – насупився губернатор.

Міка згадала, що Керрейт уявлення не має ні про лампи, ні про Гаріала Ректта, ні про причини, що спонукали її виводити Еріела з рівноваги. Прокляття, вона ж не збиралася посвячувати у все Нелюда! А тепер залишалося або перти напролом, або…

Ні, жодного іншого «або».

– Що трапилося з Леріаною? Кому ти її продав? Ректу? Чи Рект відмовився купувати дитину?

Івор застогнав і спробував непомітно торкнутися долонею полум’я.

– Де твоя дружина?! – Різкий поштовх зніс лампу зі столу. – Куди зникла Лера?!

– Пішла у кар’єри! – вигукнув ейрон. – Одного ранку зібралась як на свято і пішла до привидів!

– Одягнена в сукню вишневого кольору? Зі срібною шпилькою у волоссі?

– Так!

Міка розгорнула сувій, отриманий від художника.

– Такою ти бачив її востаннє. Пригадуєш?