18.2

«Я повинна заткнутися, бо покриюся зморшками! Я закрию рота і зникну! Я злочинниця, що продала людину, і не маю права нічого вимагати! Я нікому не розповім про угоду, інакше мене відправлять у в’язницю!» – подумки закричав Рект.

Ейрона гордо задерла підборіддя, повністю ігноруючи вказівки. Міцніше притиснула до себе сумку, ступила до виходу…

І натрапила на перешкоду.

– Віддайте, – тихо промовила Міка. – Негайно.

– Ах ти!.. Гадюка з підворіття! У тебе вистачає нахабства мені наказувати? Погань, коли Ріан дізнається… – Блекка осіклася.

– Дізнається про що? Про мою грубість чи про вашу участь у работоргівлі? Я переживу осуд, не турбуйтесь, а от вас чекають кар’єри. Думаєте, жінок туди не беруть? Помиляєтесь. Перед законами Келіварії усі рівні.

– О-о-ох…

Очі пані Чарри закотилися, і вона картинно осіла на дубовий паркет.

«Оце ж справді прикупила краля трохи удачі», – мимохідь позловтішалася Міка.

Нахилилася, спробувала розтиснути пальці ейрони…

– Допоможіть! – аж ніяк не непритомним голосом закричала та. – Пане Рект, ви хіба не бачите, що коїть архівна повія?

Баміал демонстративно схрестив руки на грудях і відвернувся. Він уже напевно разів сто пошкодував, що зв’язався з Блеккою.

Видерти сумку зі слабких кулачків благородної дами було неважко. Жодних церемоній – пані Чарра не побігла б писати скарги. Якщо вона й справді продала людину… Що ж, Керрейт навряд чи кинеться їй на допомогу, хіба що забезпечить справедливий суд і найкращих захисників. Ейрона не могла цього не розуміти, і все одно жадала недозволеного.

Міка розплутала зав’язки, зазирнула всередину, пом’янула недобрим словом «Лілії» і шанувальників прянощів.

– Тепер я розумію, чому в мене синець на лобі, – вимовила незрозумілу для присутніх фразу. – Ніколи б не подумала… Забирайтеся. – Вона безцеремонно допомогла пані Чаррі підвестися. – Хоча зачекайте! Де Алланіда дістала лампу?

– Купила! – зло виплюнула ейрона. – Пристойні люди платять за свої примхи!

– Чужими життями? Гаразд, це поки залишиться на вашій совісті. Ще пристойні люди не брешуть без причини. То хто дав Алланіді лампу? Еріел?

– Який Еріел? – непідробно здивувалася Блекка. – У неї був коханець? Погань! Підла самозакохана тихоня! Без чужої удачі вона ніхто! Ріан і не глянув би в її бік!

Більше з ейрони нічого путнього витягти не вдалося. Міка спровадила її мало не стусанами і пообіцяла якось познайомити з правосуддям. І якщо благородній дамі не хочеться горбатитися в кар’єрах, то нехай зав’язує з работоргівлею і викуповує свою жертву будь-якими способами.

Коли прокляття Чарри вщухли, Міка підсунула залишену лампу до торговця. Їй не потрібно було багато часу, щоб зрозуміти: це один із освітлювальних приладів торгового дому. Елегантні обриси, претензія на розкіш, рівне полум’я, що не пропалило сумку… Вона провела долонею над ґнотом і не відчула жару. Крихітний язичок світла, що тремтів над товстою ниткою, не мав до вогню жодного стосунку.

– Бачу, ви зацікавилися, – посміхнувся Рект. – Якісний товар, правда? Але поверненню не підлягає, тож ейрона грошей не отримає.

Гаманець Чарри належдав до тих речей, які Міку не хвилювали. А за свої провини ейрона відповість сповна – трохи пізніше, коли для неї знайдеться час.

Косі промені сонця, що неквапом котилося до заходу, пронизували напівпрозорі фіранки і наповнювали кабінет торговця м’яким жовтуватим світлом. Полум’я лампи було майже непомітним і здавалося ілюзорним.

– Хто це вигадав? – Міка відвела погляд від вогника. – Гаріал Рект? Той, хто експериментував на тваринах? Люди виявилися потужнішим джерелом везіння? А ви продовжили славну сімейну традицію і зробили Шазілір проклятим?

Зелені очі Баміала спалахнули аж ніяк не благодушними іскорками. Він гримнув кулаком по столу з такою силою, що відібрана у Блекки лампа завалилася на бік, а скляна чорнильниця впала на підлогу і розлетілася на друзки.

– Не смійте згадувати ім’я мого діда! – прогарчав із неприхованою люттю. – Він допомагав хворим, і за це його спалили в якійсь глушині! Пташечок шкода? Кішечки викликають більше співчуття, ніж дитина, що вмирає від болю? – Тонке, зазвичай усміхнене обличчя Ректа спотворила ненависть. – Світ потонув у лицемірстві! Люди вигадали зло, щоб виправдовувати свої гидкі вчинки. Думаєте, вогнища палять лише для обдарованих? Будь-хто може стати ціллю Жовтої ради. Тут, у Шазілірі, звичаї значно людяніші, ніж на півночі Келіварії. А в Ківірі… Інша думка – це вже чаклунство, інша віра – поклоніння нечисті. Не знали? Нічого, незабаром і тут правитимуть «випалювачі». І тоді прокляття здасться вам дитячими витівками!

– Виправдовуєте себе тим, що десь є ще страшніше зло? – тихо промовила Міка. – І звинувачуєте інших у лицемірстві?

Баміал знову вдарив по стільниці.

– Та невже й ви вірите розповідям старого дурня Тарендара? – його голос переповнювала досада. – Ось же… І я чув про його безглузду ідею щодо моїх кораблів. Боги, невже на світі існують недоумки, що вважають ці нісенітниці хоч трохи обґрунтованими?