16.4

Прибув Серіп Мавк, почав розпитувати, що і як. Йому пояснили, мовляв, нещасний випадок: ящик впав на голову. Мавк оглянув уже загуслу калюжку крові, тицьнув носком чобота в стіну, штовхнув полицю…

– Приберіть тут усе, – наказав без вагань. – Помічникові доглядачки не пощастило.

– Але чому? – почав було заперечувати молоденький служака – один із тих, кому й справ поки ніяких не доручали. – Рани завдані чимось округлим, це добре видно. Та й ящик із паперами досить легкий. Ґулю залишив би, певне. В найгіршому випадку жертва пролежала б непритомною кілька годин, та й отямилась би. А тут – типовий замах на… – Під пильним поглядом очільника розшуку він знітився. – Звичайно, пане Мавк. Нехай прибирають. І… Це… Ви помітили, що стелажі прикручені до підлоги та стелі? Їх не можна випадково хитнути.

– Можна витягати ящик і перекинути його на себе.

– Жертва… Тобто… Ну, він же невисокий. Без драбини не дістав би. А драбина стоїть з іншого боку стелажу. Мені здається, хтось зіштовхнув на нього ящик, трохи оглушив, а потім ударив кілька разів кийком. Можливо, одним із тих, якими користуємося ми. Вельми характерні рани, як гадаєте?

Мавк нічого не відповів, і молодий нишпорка наважився сяйнути ще однією ідеєю.

– Дивіться, – він показав на полиці, – тут усе впорядковано за роками. Не мало сенсу рухати ці папери, бо з ними Еріел уже розібрався. Тому висновок один: якийсь злочинець пробрався в магістрат і напав на… на потерпілого

Начальник розшуку голосно засміявся:

– Ех, голубчику, з вашою уявою треба п’єси складати, а не розслідувати злочини! Зазвичай, мій юний друже, все значно простіше. Не шукайте складнощів там, де їх немає. У магістраті діяв злочинець? Благаю, пощадіть мій мозок! Тут стільки народу, що миша не прошмигне – її помітять, розкритикують за сірий колір і довгі вуса, і випровадять геть, щоб, не дай боги, не надзюрила десь у тіні. А ви кажете «злочинець»… Магістрат – не прохідний двір. Сюди не можна зайти з кийком у руках, пройти у службову частину будівлі, розбити комусь голову і спокійно піти, залишаючи за собою криваві сліди

– Але… Кажуть… Ходять чутки… У місті з’явилася Жовта рада. Хіба це не означає, що серед нас прокляті? А чаклун запросто міг прослизнути непоміченим!

Мавк глянув на молодого опонента з поблажливою посмішкою і наказав прибиральникам не зволікати. Кров відтерти важко, особливо засохлу. Що скаже пані доглядачка, коли натрапить на весь цей безлад? Вона – чутлива дівчина, до таких сцен незвична. Навіщо засмучувати її даремно? І ящик терміново замінити. Папери, забруднені в крові, викинути. Ну і що, що їх треба зберігати ще два роки? Вони дев’яносто вісім років припадали пилом і нікому не знадобилися. Швидко до роботи!

Скрупульозний нишпорка угамовуватися не побажав і знову заїкнувся про чаклунство. Очільник розшуку шикнув на нього вже зовсім не дружелюбно:

– Ти нащо паніку сієш, шановний? Страшні історії подружкам розповідатимеш, щоб обіймали міцніше. А дорослі люди мають відповідати за свої слова. От скажи, ти особисто стикався з чаклунами? А твої знайомі? Можливо, знайомі знайомих? Ні? Здогадуєшся, чому?

– Магії не існує? – похмуро уточнив молодик.

– Правильно! – розсміявся Мавк. – Хлопчику мій, ти не безнадійний!

– А як же «випалювачі»? – резонно зауважив ентузіаст. – Їхня організація велика та впливова. Навіть король зважає на них. Якщо проклятих немає, навіщо годувати стільки дармоїдів?

– Прокляті будуть завжди. Поки існують противники влади, Жовта рада має кого палити. Це не мої слова, до речі. Їх вимовив сам Флеріан ще коли був принцом. Вони стали девізом нинішнього правителя, а я насмілився їх висміяти. І тепер, хлопче, ми з тобою працюємо пліч-о-пліч. Ну хіба ж не іронія долі? Підступи потойбічних сил ні до чого – винен мій довгий язик. А мораль цієї байки полягає в тому, що насправді складнощів немає – їх придумують люди. Звичайні люди, ось як ми з тобою, починають вірити у казки і плодять вигаданих демонів. Все на світі має пояснення. Навіть шазілірське прокляття, про яке такий вразливий юнак, як ти, не міг не чути.

Складське приміщення прибрали, підлогу відшкребли дочиста, записи кинули в інший ящик і приладнали його на попереднє місце. Нічого більше не нагадувало про трагедію, що ледь не трапилася, хіба що кілька випадкових аркушів залишилися між стелажами – їх чи то полінувалися дістати, чи не помітили.

Начальник розшуку критично оглянув полиці і не знайшов, до чого б причепитися. Вже йдучи звідти, він помітив білий шматок паперу – надто новий як для документа майже сторічної давності. Крекчучи, Мавк підняв аркушик і пробіг його очима. Скривився, зім’яв папірець і засунув у кишеню.

– Рект зовсім зарвався, – буркнув собі під ніс. – Жодних уявлень про честь.

А тим часом у міській лікарні Лейк штопав понівечену шию Закара Еріела і розмірковував про життя. Лікаря обурювала крихкість людського організму і водночас захоплювала мудрість богів, які подарували смертним удачу.