Розділ 16.1. Лампа

Шаллія знову бачила привида. На тому самому місці – в кінці коридору. Разом із нею була одна з покоївок, але видіння з’явилося лише економці. Як не дивно, Шаллію це заспокоїло. Якщо вірити її словам, потойбічні сутності страшні та незрозумілі, тоді як старече недоумство зустрічається на кожному кроці. Проте вона охоче погодилася описати химеру.

Тендітна дівчинка-підліток зі світлим волоссям і опущеними очима була напівпрозорою і нечіткою – як відображення в каламутному склі. Пишне листя кімнатних рослин майже приховувало її босі ноги. Прикрашена вишивкою нічна сорочка здавалася надто великою для вузьких плечей «привида». Руки примари стягувала мотузка, на одязі проглядався бруд.

Дослухати до кінця Міка не змогла. Попросила вибачення, потай витерла непрохані сльози, послалася на те, що їй треба написати-дописати-підписати якісь документи… І провела майже годину біля підвіконня, намагаючись зрозуміти хоч щось.

Глиняні горщики із зеленню, ємність для поливу, порожня лампа та забута покоївкою мітелка… Нічого, що не належало б цьому будинку. Хіба що лампа трохи відрізнялася від інших ламп особняка. Нова, без запаху олії і ґнота…

Навряд чи вона заслуговувала уваги.

– Давно це у вас? – поцікавилася Міка, просто щоб заспокоїти душу й не повертатися до цього питання. – Звідки? Чому не використовується?

Економка невдоволено похитала головою. Потім заявила, що гадки не має, який дурень витяг із комори лампу пані Алланіди. Мабуть, Сідда постаралася, оскільки Рунка служить тут давно і знає: ця річ не працює, зберігається лише з поваги до пам’яті покійної… тобто зниклої.

– Хочете, налагоджу? Я вмію. Треба тільки…

– Ні-ні-ні! – сполошилася Шаллія. – Пан Даріан буде проти! Йому не подобається, коли чіпають речі Алани. Давайте її сюди. Повернемо на місце, та й усе.

Міка відмовилася. Сильніше вчепилася в «доказ» і прослизнула повз приголомшену економку. Вже на під’їзній доріжці її наздогнав обурений крик:

– Ревнощі – це добре, але навіщо псувати майно?!

Та розбиратися, про що йшлося, не було часу. Нова ідея займала розум. Згадалася ніч, коли хмільна Блекка Чарра волала біля воріт, вимагаючи кохання. Суть її криків зводилася до того, що Алланіда мала брудні таємниці. І ейрона згадувала якусь лампу!

Дурниці, звичайно. Жодна розсудлива людина не взяла б до уваги навіяні вином слова. Примар не існує. Дівчинка зі зв’язаними руками – не більше ніж вигадка старої, що нудилася від неробства. На зображення Лери вона схожа лише трохи, до того ж із Франною та Чаррами сестра точно не перетиналася.

І все-таки Міка не могла позбутися думки, що пропустила дещо важливе. Таке, що миттю насторожило б досвідченого нишпорку. Адже була якась розмова… Чи запис?

Її роздирали суперечливі почуття. «Червона лілія» ось-ось прибуде! Заборонений день близько, варто поквапитися і знайти щось спільне між жертвами. Однак сумне обличчя Леріани стояло перед очима і ніби благало й далі шукати правду.

Витрусити зі старшого Еріела всю душу.

Загнати у глухий кут брехливих свідків.

Роздавити Івора.

І оплакати сестру.

Візника не здивував розпатланий вигляд «пані доглядачки» – звик, мабуть. Кинув: «Бувайте!» хлопцям зі сторожки, підібрав віжки…

– До магістрату?

– Лілейна, вісім.

– Це там, де вчора?..

– Так.

– Губернатору ваша самодіяльність не сподобається.

Міка видавила штучну посмішку. Ясно, що не сподобається! Але гарна новина полягала в тому, що її більше не лякав Нелюд. Він мав над нею владу лише у кошмарах. А реальність була гіршою за дитячі страхи. Вона не закінчувалася на світанку.

***

Шаллія перебувала в чудовому настрої. Вона влетіла до майстерні, тепло привітала кравця, відмахнулася від запитань і потягла його дочку в підсобку.

– Люба, знайди-но мені весільну сукню. Дешеву, але пристойну. Для простої жінки, розумієш?

– Заміж зібралися? – розреготалася Жарея. – З такої нагоди вибирайте будь-яку – за рахунок закладу.

– Що ти несеш, божевільна? Куди мені, старій, про женихів думати? Рунку пам’ятаєш? Ліниве дівчисько, вічно замітає сміття під ліжко! Впевнена, я розповідала про неї.

– Покоївка, яка любить малювати на запилених поверхнях? Ще б пак, пам’ятаю! То сукня для неї? А чому Рунка сама не вибере?

Економка цокнула язиком.

– Молода вдова… Вважається, непристойно вдруге вдягати біле. Та й гроші заощаджує. Наречений, скажу відверто, голота, обдаровує її не прикрасами, а медовими пряниками. То підбереш щось? Рахунок випиши на ім’я пана Даріана. Він не заперечуватиме.

Рудоволоса кравчиня пообіцяла виконати замовлення вже сьогодні. Готова сукня потрібного розміру була в наявності. Її доставлять ближче до вечора, разом із речами Міловіки. Літня уніформа – просто диво! Можливо, Шаллія захоче на неї подивитись? До речі, за весільне вбрання доведеться викласти десять срібних монет. Нормально? Чи шукати дешевше?