15.3

***

– Це особисте? – поцікавився Даріан, коли вони вийшли на вулицю і Міка змогла дихати на повні груди. – Ви занадто багато чекаєте від старої справи. Боюся, результат вас розчарує.

Вона невесело посміхнулася.

– Не придумуйте собі казна-що. Подивіться на все з іншого боку. Зникнення Лери… Зникнення Леріани – один із випадків, де є за що зачепитися. Аріала визнала, що гадки не має, коли пропала її дочка. Цілком можливо, справжня дата збігається з… з теорією. Інші злочини схожі один на одного: вийшов із дому, зник безвісти. Чаклунство, інакше і не скажеш! А це намагалися приховати. Невміло, передбачувано, за участю сторонніх… Наче перед кимось виправдовуючись, вам так не здається?

З безхмарного неба яскраво світив місяць. Нічне повітря було холодним, не рівня денній спеці. Міка прикрила важкі, місцями поїдені іржею ворота і зіщулилася, бережучи залишки тепла.

Куди ж тепер?

Хотілося відвідати Івора, проте присутність губернатора порушувала плани. Міка довела б Еріела до сказу (люди в гніві схильні відкидати обережність), а потім застосувала б своє «забудь мене» і, використовуючи здобуту інформацію, нацькувала б на нього нишпорок.

На жаль, Нелюд як свідок перекреслював основну ідею задуму.

– Додому?

Міка насупилася. Серце вимагало дій. Клятий Івор! Може, участь Керрейта збентежить його настільки, що він здасться одразу і викладе все без додаткових спонукань?

– Ні. Хіба вам не цікаво подивитися на молодого Еріела? Він мешкає на сусідній вулиці.

– В архіві дізналися?

– У відділі податків.

Даріан хмикнув, але від коментарів утримався.

Вони мовчки крокували нерівною бруківкою. Світло в деяких будинках уже згасло, зате місяць освітлював кожен камінчик. Дерева ворушили кострубатими гілками, кидали нерівні тіні. Кричали кішки – голосно, з надривом, ніби від їхнього крику залежало чиєсь життя. Зрідка подавали голос нічні птахи і невпевнено квакали жаби.

– Далеко ще?

– Он там, попереду, єдиний двоповерховий особняк у цьому кварталі.

– Який, схоже, давно пустує. Вікна забиті дошками, бачите?

Місячне світло падало на фасад колись найрозкішнішої будівлі на узбережжі. Аріала Дайра палко жадала поселити тут одну зі своїх дочок, а Лоріана мріяла, щоб цей дім зник із землі разом з усіма його мешканцями.

– Судячи з податкових декларацій, – і хто б міг подумати, що це коли-небудь пригодиться? – Івору належить ще один особняк. Певне, в кінці вулиці… От халепа!

Міка різко зупинилася. Так, вона знала, що Івор Еріел мешкав у якомусь із розташованих поблизу будинків. Але у якому саме? Дванадцятий чи двадцять перший? Одинадцятий чи двадцять другий? Треба було звернути на це увагу. Не стукати ж тепер у кожні двері?

Чи запитати когось? Ага, і завтра весь квартал пліткуватиме про те, що до Еріелів посеред ночі приходили з офіційним візитом. Якщо невідомий організатор зникнень побачить у Іворі загрозу, то намагатиметься обірвати всі ниточки.

– Завтра його викличуть у магістрат, – запропонував Керрейт.

– Ні, ви що! – сполошилася Міка. – Досить і того, що рознесе Аріала Дайра. Нині не час для демонстративних дій.

– Ви мене за дурня маєте? Звісно, ніхто й не заїкнеться про поновлення старої справи. Придумаємо якийсь привід. Наприклад, ухиляння від сплати податків чи… Порушення Закону про шлюб – чим не варіант? Адже я правильно розумію? Коли Леріані було чотирнадцять, її договірний чоловік уже досяг повноліття?

Міка кивнула.

Так, келіварійські закони чітко вказували мінімальний вік молодят. І що з того? Це правило порушували всі. Традиції, хай їм грець. Ось тому й виникли так звані договірні шлюби – укладені тільки на папері, відкладені «на майбутнє».

– Нехай буде магістрат. Отже, ще заглянемо до Саріни й повернемося додому?

Даріан гадки не мав, хто така Саріна Леондар, вона ж – Саріна Корн. Довелося пояснювати, разом із тим торкнувшись кількох інших тем. І під час розмови відкрилося дещо прикре. Те, що Міка давно вже припускала, але списувала на власну недовірливість.

Заборонений день – особиста ініціатива губернатора. У цьому мало хто зацікавлений

Розшуку вистачає своїх турбот. Мавк відмовляється розпочинати масштабне розслідування і плодити чутки. Шала прагне довести, що чаклунство ні до чого. Жовтій раді, навпаки, потрібні вогнища – їхню службу ось-ось розпустять, тому життєво необхідно переконати всіх у власній корисності.

Не варто розраховувати на чиюсь допомогу. Навіть сім’ї жертв не надто вірять у шазілірське «прокляття». Теорія «Лілій» теж нічого не означає. Розшук працює з доказами, а не з домислами. До речі, майнула чутка про те, нібито в архіві підробили деякі папери, щоб очорнити шанованого торговця. На замовлення конкурентів, ясна річ, хто ж іще постарався? Але нова доглядачка ні до чого – винен цілком і повністю Тарендар Вікка, який виїхав до Ківіра.

Ще Міка дізналася, що їй дозволили порпатися в архіві розшуку і лізти з питаннями до людей не тільки тому, що вона розумна, посидюча (вкрай сумнівна чеснота) і не схильна до балачок. Все було набагато простіше.