14.4

Стерпіти таке Міка не змогла.

– Що ви взагалі знаєте про справедливість? – вигукнула вона, начхавши на правила. – Думаєте, що маєте право просто так називати людей злодіями?

Кухарка бочком шмигнула за двері, тупіт служниць затих у глибині коридору. Ілонда набрала повні груди повітря і почала говорити про закони і покарання. Якщо відкинути пафос і злість, її промова зводилася до простого висновку: той, хто словом чи ділом образив ейрона, має померти.

У розпал «веселощів» на кухню принесло губернатора. Не старого, прозваного в народі Бубликом, – нового.

Людини, відомої як Нелюд.

– Люба господине, ваш чоловік просив узяти ще тих чудових булочок із корицею, які нагадали йому юність. Друга партія вже прибула?

Керрейт був у гарному настрої – і напідпитку. Він погойдувався, сяяв безглуздою посмішкою, не помічав, що ейрону хвилювали зовсім інші питання.

– Друга партія? І як її замовити, якщо навіть першу зжерла прислуга? – розмазуючи сльози, поскаржилася господиня дому.

– Я ненавиджу корицю! – в тон їй викрикнула Міка – чи то через обурення, що рвало душу, чи через появу Даріана. – Ненавиджу!

Вона зрозуміла, що ось-ось заллється сльозами. Підхопила порожні кошики, метнулася до дверей…

«Хай удавляться своїми грішми! Сама заплачу!» – майнула обнадійлива думка.

– Куди зібралася, сволото? – Пані Прай зловила її на пів дорозі і вчепилася в одяг як кліщ. – Зіпсувала мені свято, а тепер тікаєш?!

«Я в кутку сиділа і нікого не чіпала», – якби Міка не розуміла, що виправдовуватися марно, напевно спробувала б нагадати про те, з чого все почалось.

Але який сенс щось доводити? Губернатор прямим текстом сказав, що Прай їв булочки. І що з того? Ейрона вже обрала об’єкт цькування. Тепер головне – забратися звідси. Хтозна, що спаде їй на думку. Схопить за волосся, та ще й накаже відшмагати… І скаржся потім скільки влізе.

Обурення затьмарило інші почуття.

Страх? Міка нарешті повірила, що успадковане від прабабці прокляття реальне, і навіть випробувала його на кількох сумнівних особистостях. Ні, тепер вона нікого не боялася!

Спокійне життя зробило її досить самовпевненою. І нехай присутність Нелюда викликала нервовий стук зубів, Міка не сумнівалася, що за необхідності впорається з будь-яким лихом.

Наприклад, звільниться із чіпкої хватки пані Ілонди.

Ривок – і ейрона заверещала як різана.

Міка відбігла на пристойну відстань і озирнулася. Дружина Прая дула на свої пальці й шалено крутила очима.

– Тримайте її! – Жінка аж охрипла від вереску. – Тримайте! Кхе-кхе-кхе…

«Та забудь ти вже про мене! Забудь мене!» – подумки закричала на неї Міка і сама здригнулася від несподіванки: нічого такого в планах не було.

Погляд Ілонди відразу став блукаючим і розгубленим. Вона ніби забула, що хотіла сказати.

А почалося все через булочку… Через звичайну дешеву булочку з корицею, які продавалися чи не на кожному розі. Ось до чого доводить людей безпричинна агресія. Тепер ейрону чекало страшенне запаморочення, кілька годин безладних думок і порожнеча в голові як мінімум на добу.

Нічого, переживе. Сама напросилася.

– Не так швидко, дівчинко.

Прокляття, насолоджуючись відчуттям перемоги, Міка зовсім забула, що справу не закінчено!

– Що вам завгодно, пане?

Треба було лише подивитися Нелюду в очі, і все вирішилося б. «Магія» існувала, залишалося тільки її застосувати! Але Даріан ніби відчував пастку і уникав погляду Міки.

– Я вже бачив тебе. Де? – Він дивився вбік – на ряд сковорідок біля плити. – Хто ти?

«Зараз замішання ейрони минеться, вона згадає, що хтось її смертельно образив, почне все спочатку…» – Міка прораховувала різні можливості, і жодна з них не передбачала супротивника, що стирчав біля дверей.

– Я обслуговувала щорічний бал у магістраті, – промимрила невпевнено, перевіряючи його реакцію.

– Брешеш.

– Клянусь, пане, я кажу правду!

Схилившись, вона подріботіла до виходу. В голову лізли дурниці на кшталт того, що вибратися звідси треба за всяку ціну, і якщо заради цього доведеться відштовхнути зі свого шляху губернатора, не проблема. Ще б переконати коліна в реальності такого простого завдання, бо вони почали зрадливо тремтіти…

«Його хитає, а я щодня ношу відра з борошном. Прорвусь!» – підбадьорила себе Міка.

Два кроки – і свобода! Ілонда майже отямилася, прислуга зібралася в коридорі, зволікати не можна… Всього два нещасні кроки!

Даріан схопив її за руку і притягнув до себе. Схилився до самого вуха, обдав жарким подихом щоку…

– Пане Керрейт, що ви собі дозволяєте у пристойному домі? – заверещала ейрона, що вже не пам’ятала ні про булочки, ні про образи. – Негайно відпустіть… Е-е-ем, ви взагалі хто? Гостя? Неподобство!