Розділ 10.1. Портрет

Серіп Мавк був ввічливий до неможливості.

Він захопився мундиром Міки («Юна леді, ваша сміливість не знає меж!»). Помітив синець на її лобі і висловив співчуття («Молоді люди так недбало ставляться до здоров’я! Благаю, надалі будьте обережнішою!»). Схвалив новий список зниклих безвісти, складений згідно з теорією «чарівної доглядачки» («Неймовірно! Такі збіги! Ми відновили дев’ять старих справ, які раніше вважалися «проблемними», і – ви не повірите! Двоє злочинців уже зізналися – зрозуміли, що на потойбічні сили більше нема чого розраховувати, і вирішили співпрацювати. Якась жіночка продала свою неповнолітню служницю знайомому з іншого міста, а тепер раптом покаялась. І ревнива дружина зіштовхнула чоловіка зі скелі. Звісно, зараз вона дуже страждає»).

Обговорювати зникнення Алланіди Франни Мавк відмовився навідріз – мовляв, дата не збігається, інший випадок (вбивство з необережності) набагато перспективніший, наступний заборонений день наближається… І взагалі, якщо пані Дзвінка цим цікавиться, нехай звертається до губернатора – молодь швидко порозуміється.

«Так чемно мене ще ніколи не відшивали», – подумки образилась Міка, але для відкритих заперечень не було підстав.

Даріан Керрейт дозволив їй нишпорити лише у справах, що стосувалися «Лілій». Згідно з нинішнім списком, зникнення його нареченої не належало до цієї серії злочинів, і той факт, що раніше Алланіда вважалася майже еталоном жертви шазілірського «прокляття», не мав значення.

Поки Серіп Мавк розкидався компліментами, а Міка вовтузилась в незручному кріслі його кабінету, не наважуючись перервати потік люб’язностей і попрощатися, біля входу в будинок міського розшуку почався переполох. Багато одягнена жінка похилого віку хотіла ввійти всередину, але охоронець її не пускав. Судячи з його роздратованих слів, ця жінка славилася злісною вдачею. Її неодноразово попереджали про наслідки грубих витівок, і ось результат: відтепер вона – небажана персона.

– Я не помиляюсь! Я маю докази! Мені прийшов лист від Соммера! Він у всьому зізнався! Він не винуватий!

– Невинуватих у кар’єри не відправляють, – резонно заперечував стражник. – А як кричатимете і порушуватимете порядок, то теж підете під суд.

– За що?!

– Вам пояснять, за що. Детально розпишуть і печаткою ствердять.

– Я кажу тільки правду! – наполягала жінка. – Правда на моєму боці!

– Ви кричите.

– А як же лист? Його має побачити ваш головний!

– Можете залишити свою заяву, – здався нишпорка. – З вами зв’яжуться.

– Коли?!

– Коли рак на горі свисне! Хочете – пишіть, а як щось не влаштовує – йдіть додому і не баламутьте народ.

– Я напишу! Ще й як напишу! І головному, і губернатору, і до столиці дістануся! Тому що Соммер…

– Ваш Соммер підписав зізнання! Він сам прийшов сюди і зізнався. Це визнали пом’якшувальною обставиною, і тому його не засудили до смерті.

– Не вбивав він її!

– Пишіть заяву.

– І напишу!

– То пишіть!

– Напишу!

Відлуння розносило крики головним майданом. Крізь відчинене вікно Серіпа Мавка, недбало прикрите куцими фіранками, їх було чутно особливо добре – як-не-як, жінка волала зовсім поруч. Однак начальник розшуку не звертав жодної уваги на те, що відбувається.

– Рожева стрічка вам дуже личить, люба моя дівчинко. Невже це справді ранговий знак доглядача? Старий Вікка на це навряд чи погодився б. Ах, іншої в майстерні просто не було, а наш люб’язний губернатор вимагав повну уніформу? Розумію, розумію… Скажу по секрету – вам пощастило. Ваші щічки – як стиглі персики, а очі схожі на морську гладь у переддень шторму…

– Вибачте. – Міка не витримала і підхопилася з місця. – Вам не цікаво, що за листа отримала та пані? Соммер – це ж Соммер Леондар? Чоловік, що збив квітникарку в «наш» день?

– Ох, люба, знали б ви, скільки різних листів приносить ця, з дозволу сказати, пані! Вона сама їх пише, сама собі посилає і сама ж у них вірить. Старече недоумство з тимчасовими моментами просвітлення – приблизно так називає її стан наш шановний лікар Лейк. Зустрічали його? Прекрасна людина… Коли тверезий, звісно.

– Ви не проти, якщо я… – Вона вказала на двері.

– О, не смію вас затримувати! Але послухайте старого: з такими зв’язуватись – себе не жаліти.

У якомусь сенсі Мавк мав рацію. Міка почула багато неприємних слів, з яких «повія» була найввічливішим.

Зате вона зуміла побачити зім’ятий аркуш, що пахнув дорогими жіночими парфумами. Висловами, які більше пасували б літній жінці зі старомодною освітою, «Соммер Леондар» розповідав про те, що ніколи нікого не вбивав, а чужу провину взяв на себе, тому що «Саріна в дівках засиділася, їй би порядного чоловіка знайти, а то як стукне двадцять, ніхто пристойний і не гляне».

Коли голосиста жіночка пішла, начальник нишпорок визирнув із кабінету.

– Переконалися? – поцікавився з поблажливою посмішкою. – Як вам творчість доморощеної казкарки?

– Інші листи схожі? – Міка не поділяла його скептицизму.