Розділ 9.1. Обдарований

У кравецькій майстерні, куди Міка поспіхом заглянула на шляху до магістрату, «пані доглядачку» зустріли надзвичайно привітно.

– Як же добре, що ви прийшли! Ходіть-но сюди, дещо приміряєте! У мене для вас є щось неймовірне! Ні-ні, найкраще – наостанок! А зараз погляньте: парадна уніформа та повсякденна. Як вам? Чи не надто світло?

«Хіба можна питати таке про біле?» – здивувалася Міка, проте капризувати не стала: змучений вигляд Жареї свідчив про те, що майстриня присвятила цим вбранням весь свій вільний час.

– Дуже красиво. Але більше не треба… не треба так багато працювати. І ще… Мені подобається темно-синій колір.

– О так, він чудово пасує до ваших очей!

«І на ньому плями непомітні», – мало б сенс додати.

– А цей? – Жарея витягла на передній план ще одну вішалку. – Черво… Світло-коричневий?

«Висітиме в шафі на радість молі», – напрошувалася відповідь.

– Теж милий. Ви впевнені, що магістрат сплатить витрати? Тому що для мене це надто дорого.

– Ще й як сплатить! Ех, по очах бачу, що червоний вам не до душі. Прикро… Чекайте, адже можна перефарбувати! Ось же голова дірява! А тепер… прошу! Літній варіант. Тонка тканина, вкорочені рукави… Можна й штанини підрізати. Скажімо, на п’ядь? Ні? І це не до вподоби? Та ж у мене багато ідей є. Хочете глянути малюнки?

Міці подобалося все, крім азарту, з яким Жарея взялася за її гардероб. Це змушувало почуватися лялькою, яку любляча господиня невтомно вбирає у нові сукні. Начебто треба радіти увазі, а вдавалося лишень ховати досаду.

– Дякую, поки що достатньо. Буду дуже вдячна, якщо ви перефарбуєте чер… тобто коричневий костюм. Як думаєте, мені пасуватиме чорний?

Кравчиня з кислою міною погодилася, що посадовій особі чорне більше до лиця, ніж яскраво-червоне. Щодо білого вона була значно категоричніша і заявила, що хоч одна річ має бути ошатною.

Слово за слово, і до Жареї повернувся добродушний настрій. Вона пообіцяла не експериментувати з яскравістю, забути про мереживо (лише на парадному!), прибрати всі бантики та замінити блискучі ґудзики на звичайні. Потім повідомила, що плітки про «ту саму» потроху відходять на другий план, оскільки містом шириться свіжа новина. Ейрона Блекка Чарра «обмовилася» про свої заручини!

– І хто ж той мученик… я маю на увазі, щасливець? – задля ввічливості поцікавилася Міка.

Щодо цього думки розходились. Якби не історія зі зниклою нареченою губернатора, що доводилась ейроні кузиною, в «женихи» однозначно записали б Даріана. Але від того фатального дня ще не минуло п’яти років, тобто офіційно Алланіда вважалася живою. Тому чутки віддавали перевагу іншим кандидатам. Жарея називала імена, проте для «пані доглядачки» вони зовсім нічого не означали і запам’ятовувати їх не мало сенсу.

Вийшовши з майстерні, Міка попрямувала до магістрату з твердим наміром побачити очільника Шазіліра та поділитися своїми враженнями про візит до «Лілій». Ясна річ, є ймовірність того, що він зайнятий… Не біда! Увечері на нього чекає неприємний сюрприз – кандидат у дворецькі, причому із сім’єю. Тому краще поквапитись, а то є шанс разом із Марідом опинитися під нічним небом.

Забитій гомілці не сподобалися круті сходи, і довелося підніматися навмисне повільно, ніби красуючись перед охоронцями.

Приймальня, знову сходи… Поки Міка дісталася третього поверху, що повністю належав Керрейту, вона втомилася сильніше, ніж від давно призабутої фізичної роботи.

Перепочити? Не завадило б… Шкода тільки, що зупинка дозволила б повернутися дурним побоюванням і з’явилося б бажання тихо піти, а там хай буде, що буде. Раптом все взагалі не так? Навіщо старатися, якщо нічого певного сказати не можна? І це виснажливе «згадає – не згадає»…

Іноді здавалося, що перший варіант був би кращим. Хай би все стало чітко та зрозуміло. Шибениця – отже, доля така. Нічого не вдієш. Нема чого смикатися. І жодних кошмарів. Якщо подумати, Міка вмирала мало не щоночі у своїх снах. Невже її злякає така реальність?

«Ще й як злякає», – заперечила вона сама собі.

Бодай тому, що їй подобалося життя.

Глибоке зітхання – і широкі, прикрашені різьбленням двері почали наближатися. «Хочу» – поняття неоднозначне, натомість «повинна» не залишало вибору.

– Ви не посмієте цього зробити! – товсті стіни не змогли приглушити чийсь крик.

«Все-таки Нелюд зайнятий», – Міка зупинилася посеред коридору, очікуючи, коли з кабінету Керрейта вийде невдоволений відвідувач.

Вчасно – від різкого поштовху стулки дверей відчинилися і вдарились у стіну.

– Гадаєте, мене цікавить ваша думка? – спокійний голос Даріана пролунав поверхом.

– Вона має вас цікавити! – гарикнув його опонент.

– Я б запитав, чому, але ваша відповідь мені навряд чи сподобається. І контролюйте себе. Ви розмовляєте з губернатором, а не з вождем аборигенів.

– Є різниця? – не відступав невідомий.

– Для вас, мабуть, ні. – Керрейт проявляв дивовижну витримку. – У Жовтій раді всі такі дикі?