8.3

***

Дзеркало доводило, що все не настільки погано, як здавалося. Губи виглядали цілком стерпно – боліли, пощипували під час їжі, але більше не нагадували оладки. Подряпини під оком покрилися кіркою і перетворилися на тонкі темні смужки – майже непомітні, якщо не акцентувати увагу. Щоправда, причісування минуло зі сльозами, оскільки гуля на потилиці так просто зникати не збиралася. Ну а довгий вузький синець на лобі був успішно прихований поспіхом відрізаним чубчиком.

«Об двері вдарилися… Вчора вам дуже не щастило», – пояснила економка.

Уточнювати: «Я вдарилася? Чи ваш любий Даріан знову постарався?» Міка не стала.

Сукня (та сама, із золотистими квіточками), кімнатні капці (смішні, зате зручні), розпущене волосся – вона не сумнівалася, що зранку не зустріне нікого, крім Шаллії та слуг.

Однак на кухні з’явився Ксаніан Лейк – охайно вдягнений, із запахом не випивки, а якихось парфумів, та ще й у піднесеному настрої. На сусідку по столу він ледве глянув, і тільки коли кухарка сказала: «Ваш сніданок, пані доглядачко», повернувся в її бік.

– Ой-е-е… Відразу не впізнав… Що, чорна смуга закінчилася? – Полита медом оладка ляпнулася Міці на коліна, і лікар співчутливо хмикнув. – А, ні. Та це не страшно, завтра буде краще.

– Це ви вчора говорили.

– Я помилився?

Міка засміялась і відразу ж приклала долоню до губи.

– Пане Лейк, у мене до вас є одне запитання… Тільки не викручуйтесь, гаразд? Що не так із «Ліліями»?

– Нічого.

– Просила ж без брехні!

– А нічого особливого там і немає. Просто згубне місце. Людей тягне туди, а там із них витягують гроші. Результат: нервові зриви, нездужання, істерики. Людина стає дратівливою і неуважною, і як наслідок – суцільні невдачі та нещасні випадки. Як ваші граблі.

– І це – причина, чому ви дали мені снодійне?

– Заспокійливе.

– Дурманну погань! А потім наказали, щоби ніхто й близько до мене не підходив!

– Хтось підійшов?

Замість відповіді Міка відкинула волосся з лоба.

Лейк побачив синець і насупився.

– В кімнату переносили?

– Об двері хряснули! Знаєте, я можу повірити в… у граблі. Ну, наступила кілька разів, з ким не буває? А ви попереджаєте, що граблі можуть за мною ганятися, і, судячи з вашого тону, це нормальне явище?

– Не більше ніж особисте спостереження, – похитав головою лікар. – Необґрунтоване й бездоказове, до того ж воно не має жодного стосунку до «Лілій».

– І в чому ж воно полягає?

– Ви надто наполегливі для такої молодої особи. Але бажання жінки – закон. Отже, моє спостереження елементарне: якщо комусь раз за разом не щастить, дайте йому спокій, інакше буде гірше.

– І цей «хтось» – любитель прянощів?

Лейк невдоволено закректав.

– Ось же вчепилися… «Хтось» – це хтось. Абстракція. Гіпотетична особистість. Можливо, «хтось» знає про існування «Лілій», можливо – ніколи про них не чув.

– І багато таких?

– Мила моя, та вам не в архіві працювати, а підкорювати розшук! Навіщо ці розпитування? Вчора вас обібрали до нитки, а сьогодні ви звинувачуєте нечисту силу?

– Часто звинувачують?

– Тьху ти! Називається, зайшов до тітоньки на чай. І тут спокою немає! Гляди, підуть дурні чутки, та й налетить у місто Жовта рада. Тоді нікому життя не буде.

– Що за…

– Ні-ні-ні! – перервав чергове запитання лікар. – Досить! Можемо обговорити погоду, перегони, моду, вирощування гарбузів – що завгодно, крім забобонів.

– А хіба…

– Ні!

«Хіба розмірковувати про везіння та невдачі – не забобон?» – подумки закінчила свою тираду Міка.

– Як щодо привидів?

Лейк аж схопився за голову.

– Бачили примар?

– Не я. Шановна Шалія.

Його настрій різко змінився. Ледь уловима тінь пробігла обличчям, куточки губ опустилися, в очах з’явилося відчуження.

– Їй майже сімдесят.

– Тобто ви знаєте? Це ви назвали її бабцею, що вижила з розуму?

– Їй майже сімдесят! Вона вас насилу бачить!

«Павутину під стелею вона помічає без проблем», – хотіла заперечити Міка.

Але це було неправильно. Навіщо псувати стосунки з Лейком? Він знав про щось важливе. Знав – чи здогадувався.

– Може, пані Шаллія сподівалася, що мене історія з привидом зацікавить, і я погоджуся залишитись? – Миролюбне припущення начебто заспокоїло лікаря. – Їй тут нудно… Самотньо вечорами.

Лейк одразу повеселішав.

– На жалість вирішила натиснути? Впізнаю стару хитрунку! Будь-якими способами домагається свого. Не слухайте її! Не мені давати поради, але… Якщо тітонька вмовить вас переїхати, вчорашній день здасться вам доброю милою казкою.