Розділ 6.1. «Лілії»

Полудень давно минув, а Міка так і не зайнялася жодною із запланованих справ. Архів, у який за звичайних обставин за місяць приходило людей десять, раптом став вкрай популярним місцем. Його відвідали представники чи не всіх державних установ міста, з пів десятка гордовитих ейрон, якісь молодики, кілька загадкових жіночок, безліч галасливої дітвори… І це ж наче не біда, але більшість «гостей» соромилися зізнатися в цікавості і вигадували неправдоподібні завдання.

Будинок продається – потрібна виписка про всіх власників за останні… Загалом, про всіх без винятку.

Наближається змагання з вирощування суниці, тож надайте звіт про переможців минулих років. Так, суниця ще й не цвіте, а звіт потрібен зараз!

Напишіть довідку про відсутність у роду чаклунів. Терміново.

Треба дізнатися, з чого почалася ворожнеча між Лайками та Дертами. Знайдіть скарги столітньої давності та з’ясуйте, яка з них написана першою.

Міка сердилася, проте намагалася для кожного знайти доброзичливе слово. Зрештою, то була її робота.

Коли черга за виписками-звітами-довідками збільшилася настільки, що не вміщалася у приймальні, до людей почала доходити абсурдність ситуації. Чи вони не хотіли тупцювати на вулиці, привертаючи до себе увагу?

Старий годинник зі скрипом показав третю годину дня, і відвідувачі нарешті скінчилися. Стало надзвичайно тихо і спокійно. Тобто раніше в архіві постійно панувала саме така атмосфера, проте сьогоднішній день безжально вибивався зі звичного повільного ритму життя.

Міка знесилено впустила голову на складені руки і спробувала не зважати на пронизливі дитячі голоси, що долинали крізь прочинене вікно.

Заснути б… Хоч на годину облишити метушню і просто сидіти, не рухаючись і ні про що не думаючи. Заплющити очі, уявити, що завтра все повернеться до норми, побачити перед внутрішнім поглядом щось приємне, а не набридлі цифри та літери…

Розхитані за пів дня двері різко відчинилися.

– Обідати буде… – Марід затнувся. – Дружина обід принесла, – почав по-іншому, – якщо хоче… Твою ж!.. Не збираюся до шмаркачки на «ви» звертатися! Звільняй мене, хрін із ним усім!

Охоронець розвернувся і важко потопав до себе.

– Не можу! – крикнула йому вслід Міка.

Він зупинився, потім повернувся назад.

– Чому?

– Умивальник, – зітхнула вона. – Забули? В нас же угода. Головне, прилюдно не називайте мене шмаркачкою, а все інше дурниці.

– Квартира казенна. Звільниш мене – зможеш сама там оселитися.

– І тоді ви всією родиною приходитимете по воду до мене? Ні, красно дякую. Моя підсобка анітрохи не гірша, а коли це божевілля закінчиться, знайду нормальне житло.

Марід ще трохи потупцював на порозі.

– Тобі помічник потрібен, – мовив співчутливо. – Кмітливий. Такий, як ти. Тільки не жінка.

– А що не так із жінками?

Наче за сьогодні Міка не дізналася відповідь на це запитання…

– Зжеруть. І тебе, і її. Її – насамперед, сама ж розумієш. Вибери хлопця із простих. Хай не надто освіченого, зате слухняного. Навчити легко, змусити поважати майже неможливо. Контора з працевлаштування працює до восьмої, навіть сьогодні встигнеш зайти. І, це… їсти будеш?

Обід виявився застіллям – охоронці пригощали нову начальницю.

«Хіба не я маю нести могорич?» – дивувалася Міка.

Їй пояснили, що щедрої премії абсолютно достатньо – її добрі наміри помітили й оцінили.

«Якої ще премії?» – вона не розуміла, про що вони говорять.

І взагалі, хіба доглядач відповідає за платню працівників архіву? Це ж справа магістрату!

Але показувати свою непоінформованість не хотілося. Навіщо плодити зайві чутки? І без того всі, кому не ліньки, сумніваються в компетентності «пані доглядачки».

Міка побоювалася, що за столом теж звучатиме кляте «та сама» – схоже, це «ім’я» вже відоміше за її власне. Вона помилилась. Чоловіків більше цікавило пиво, ніж плітки. Для них, відверто кажучи, нічого й не змінилося. Вони займалися своєю справою, доглядачка – своєю, а питання співіснування поки не було гострим.

– Іди по помічника, – нагадав Марід. – І не забудь взяти у магістраті бланк договору. Потрібно три копії. Гей, чого вилупилися? – останнє адресувалося товаришам по службі. – Забули вже, як самі сюди влаштовувалися?

– Завтра. – Після виснажливого дня сил на зайві дії не залишилося. – Все завтра…

– Завтра знову буде натовп. Ти чого? Боїшся? То візьми з собою Рітту, вона одразу пройдисвітів бачить. Усіх, окрім того блазня Баміала!

Рітта, що доводилась охоронцеві дружиною, обурено зашипіла.

– Я брешу? А хто вчора знову залишив у «Ліліях» купу грошей? І не кажи, що перепродаси те сіно ще дорожче, бо його й за спасибі ніхто не візьме!

– Таж розпродаж, – опустила очі жінка. – Віддають усе за пів ціни. Чула, наступного тижня очікують «Червону лілію» з новим товаром. Кажуть, такого ще не було! Корабель чотири місяці плавав, подейкують, що везе щось надзвичайно рідкісне.