5.2

– Може, затриматися? – пихато розмірковувала Блекка Чарра. – Раптом вона ще сьогодні прийде? Цікаво подивитися на пташку, яка вицвірінькала занудному Тарендару залишки мізків. Фу, мерзота! Звичайно, безрідні зміюки готові на все заради теплого місця, але опускатися до такого… Гей, ти! Так, ти! Досить підслуховувати. Думаєш, я не бачу, що ти причаїлася в кутку?

– Та ж я й чекаю, коли ви мене помітите. – Міці було приємно усвідомлювати, що нарешті їй дозволено розмовляти з ейроною, не опускаючи очей. – Хотіли побачити архівну хвойду? То я до ваших послуг. І я охоче сказала б: «Рада познайомитися, колего», якби зустріч із вами принесла мені хоч краплю радості.

– Ти… ти… – Блекка почервоніла від люті і зробила кілька кроків у напрямку співрозмовниці. – Ти назвала мене повією?!

– Це ваші слова, не мої.

Ейрона наблизилася майже впритул. Така тендітна, витончена, наче невагома… І така розлючена! Її лялькове личко спотворилося від злості: прямий ніс зморщився, вміло підведені очі перетворилися на дві палаючі люттю щілинки, губи зблідли, червоні плями рум’янцю перетекли на шию, лоб покрився потом.

– Ти заплатиш за це! – Маленька долонька в мереживній рукавичці недвозначно метнулася вгору. – Погань, коли Ріан дізнається!..

Міка розуміла, що легко може перехопити тонке зап’ястя, обтягнуте блідо-жовтим шовком. І не просто перехопити – вдарити так, що Блекка на добрий тиждень забуде про ляпаси. Але чи була така поведінка виправданою?

Розум стверджував, що ні. Обурення прагнуло вирватися назовні.

Міка стиснула кулаки і вчинила так, як із дитинства звикла чинити у сумнівних ситуаціях, – посміхнулася.

Долоня ейрони застигла на півдорозі до мети.

– Не зволікайте, пані Чарра, – почула Міка свої власні слова і з жахом виявила в них ліниві інтонації губернатора. – Вдарте мене. Потім я відведу вас до міського розшуку. Думаєте, не зможу? Він на протилежному боці майдану. Якщо доведеться, волоком затягну. Напишу заяву. Довго писатиму – ми, хвойди, грамоти ж не знаємо. А ви тим часом проведете годину чи дві у в’язниці. Там буде різноманітна публіка – аферистки, злодійки, вбивці… Обміняєтесь досвідом. Звичайно, пан Керрейт витягне вас, як тільки дізнається про ваше тяжке становище. Але коли це станеться, невідомо. Бийте, ну ж бо! Готова закластися, у нишпорок ви теж сидите в печінках. Я охоче дам їм привід відплатити тою ж монетою. Впевнена, вони – люди зайняті, і поки повідомлять Нел… губернатора, настане вечір. Бал мине без вас, зіркою сезону стане якась… Повія, правильно? Ви ж так називаєте тих, хто вам не подобається? А завтра в Шазілірі з’являться нові чутки, і скандальність мого призначення померкне поряд із історією вашої ганьби.

Елегантна дама пихкала, як потривожений їжак, і мало не гарчала, проте її рука впала вниз і безвольно повисла. Міка вирішила, що припущення щодо розшуку потрапило в ціль. Серіп Мавк не терпів би ні «тикання», ні образ, але й не пішов би проти Даріана через таку дрібницю. А якщо привід досить вагомий?

Напад на державного службовця – гарна причина познайомити ейрону із законом. Красуня мала всі шанси ненадовго побачити небо в клітинку.

– Згною! – виплюнула Блекка. – Закопаю! Посаджу! – вона вимовляла грубі слова, навряд чи розуміючи їхнє значення. – Зарию!

– То ви й на сільському господарстві знаєтеся? – Міка не впізнавала свій тон. – Дуже похвально. Головне – дихати не забувайте. Вдих, видих… І не лусніть, гаразд? Майстерню тільки-но прибрали, негарно вийде.

– Тобі не жити! – Ейрона, важко хапаючи повітря, шпурнула вибрані малюнки на підлогу, і вони лягли віялом як своєрідна колекція потворності. – Ти… Ти…

– А смак у вас дивний. Похмурі відтінки, моторошні фасони… Може, здоров’я підводить? Ой! Похоронний саван? Невже все аж так погано? Сподіваюся, боги будуть милосердними до вашої душі.

– Як ти смієш, гнила ти погань?!

– Мені від вас нічого не треба. Зовсім нічого. В мене нема причин лестити чи мовчати. Тому смію. І, зауважте, утримуюся від образ. А знаєте, чому? Якщо ви зірветесь, ми вирушимо до будівлі навпроти. Ну то як, ходімо?

– Ріан дізнається про це! Ти божевільна, коли йдеш проти Нелюда!

Міка байдуже знизала плечима.

– Називайте його як хочете, – вона постаралася повірити своїм же словам. – До губернатора ставляться по-різному, так. Чи знали ви, що він ніколи в житті не порушував закон? Впевнені, що він зрадить свої принципи заради вас?

– Тобі не жити! – знову вигукнула Блекка. – Ти пошкодуєш, що не оніміла в дитинстві!

«Якщо я захочу, ти забудеш про моє існування. Але мені цього не хочеться. Тут свідки, до того ж… Просто пам’ятай: тебе теж можна поставити на місце! Пам’ятай!» – Міка незворушно повернулася до ейрони спиною і почала розглядати малюнки, вибрані знатною дамою.

– Ненавиджу! Ти!.. Ти!.. Бридка!.. Брудна!.. Підла!.. Стерво!

– Я б порадила взяти саван. Скромно, просторо, на виріст знову-таки. Як уявляю вас у ньому, розчулююся до сліз.

– Ти хочеш сказати, що моє місце в труні?

– І в думках не було. Хоча ідея, треба визнати, цікава. Не думала, що у вищому товаристві знають такі вислови…