Розділ 3.1. Теорія

– Тільки не вважайте це знущанням… Вам погано, пані доглядачко?

«Пані доглядачка»… Корисно мати підсвідомість, яка звикла до образ. Керрейт напевно вимовив щось на кшталт: «На мене дивися, погань безрідна, коли я з тобою розмовляю!», а Міці почулося те, що вона хотіла почути.

Чи ні? Невже Даріан справді говорив… просто говорив із нею?!

Такий приємний, трохи насмішкуватий голос… Він був створений, щоб притягувати увагу, породжувати довіру, чарувати. М’які заспокійливі інтонації, показна дружелюбність, награна турбота… Міка охоче повірила б у це, якби не пам’ятала губернатора зовсім іншим.

Байдужим. Тим, хто сприймав як належне своє право карати та милувати. Людиною, яка стояла вище за мораль і правосуддя.

– Ми зустрічались? – його тон різко змінився, став холодним, неприязним, і це означало, що реальність нарешті визначилась. – Я вас не пам’ятаю.

«Ти й не маєш мене пам’ятати! Це мій дар – зникати з пам’яті людей. Але ми зустрічалися, звісно. Чотири рази. І завжди ти засуджував мене до…» – Міка підскочила, коли двері кутового кабінету відчинилися і звідти вибіг маленький бадьорий дідок із синьою стрічкою чиновника вищої ланки.

– Шало, голубчику, пожалій своє серце і мої ноги, – уже на порозі мовив він. – Усіх знайдемо й опитаємо, все врахуємо та перевіримо. Весна, сонечко, юні створіння вдягають літні вбрання… Прогуляйся набережною, сходи до театру, випий вина! Жінку собі знайди, якщо зайнятися нема чим! І не виїдай мізки іншим!

«З міського розшуку… Як же його звуть?.. Серіп Мавк, точно! Доглядач розповідав про нього. Ківірський служака, який наважився перечити королю і якого за це відправили у провінцію», – впізнала цю людину Міка.

Ну й справи закрутилися! Навіть від таких важливих осіб щось вимагалося! Це пробудило цікавість, заглушити яку не могли ні присутність очільника Шазіліра, ні назріваючий діалог із королівським посланцем.

– О! Пані Дзвінка! – Серіп Мавк уже дивився прямо на Міку. – Прийміть мої щирі…

«Співчуття?!» – майнула злякана думка.

– …вітання! Сподіваюся, на відміну від славного пана Вікки, ви не схильні до упереджень і станете частою відвідувачкою мого управління.

– В ролі кого? – ляпнула Міка, забувши, що без дозволу ставити питання вищим чинам – ознака поганого виховання. – Тобто добридень. І дякую за… Дякую, загалом. І…

– Люба моя, – Мавк сплеснув руками, – та ж ви зніяковіли? Ох, молодь… Це ви дарма. Вам пишатися треба, а не очі ховати. Чарівні, між іншим, оченята! А чому вони такі опухлі? Образив хтось? Невже наш доблесний губернатор довів вас до сліз? Погано, шановний, погано. Не чекав я такого від вас.

Міка чітко почула, як скрипнули зуби Даріана.

– Вітер, – прохрипіла, мріючи провалитися крізь землю. – Це від вітру…

– А він, безсовісний, навіть хустинку не запропонував? Оце люди пішли… Ні такту, ні співчуття, одні турботи в голові. Ех, от у мій час… Але вам це напевно нецікаво. Чекайте, адже ви до Шали? До Ірвана Шали? Прошу. – Старий прочинив двері. – Заходьте, сідайте. Такі замшілі пні, як ми з Шалою, розуміють, чому красуні не хочуть показувати обвітрені личка молодим серцеїдам. Шало! – Це вже адресувалося королівському посланцю. – Як не соромно дівчину в коридорі тримати? Де твої манери? Справи, справи… Справи можуть зачекати, а чарівні панянки – ніколи!

Він майже штовхнув Міку через поріг і зачинив за нею двері. Коротко щось кинув губернатору, потім повернувся до кабінету.

– Запитуй, що хотів, старий шкарбане! Міг би й сам до архіву заглянути, ти ж не каліка! І не дивись спідлоба – я цю милу дівчинку з юних літ знаю. Пам’ятаєш Лаванду Маршу? Пекарку з Житнього провулка? Достойна була жінка, мир її праху… Її пампушки повік не забути. Дозволь відрекомендувати тобі племінницю шановної Лаванди – Міловіку Дзвінку!

– Вже зустрічалися, – буркнув Ірван. – Вимушений попросити вас піти. Мені необхідно поговорити з пані Міловікою конфіденційно.

Мавк заливисто засміявся і похитав головою:

– Знову справи! Так і не помітиш, як мине життя. Ні, твої конфіденційні розмови зачекають. Ти ж і не подумав попередити свою гостю про той ажіотаж, який піднявся після її призначення? Тобі таке й на думку не спадало! Справи, справи… А те, що кожна великосвітська горгулья відтепер спить і бачить, як би вщипнути молоду пані доглядачку, тебе не хвилює. Чув, які плітки про неї розпускають? А вона не чула і, сподіваюся, ніколи не почує!

Міка завмерла.

Призначення? Пані доглядачка? Вони говорили про?..

Було страшно завершити цю думку. Невже… Невже й справді Міловіка Дзвінка – нова доглядачка? Хіба таке можливо? Але якщо все реально… Неймовірна для Шазіліра подія не могла не породити пліток.

– Патякають про нас із… З губернатором?

– Ні, звичайно, – одноголосно здивувалися Мавк і Шала. – Вас же Тарендар призначив, тож йому і честь.

Стримати сміх не вдалося. Безглуздішого звинувачення і не придумаєш! До чого ж докотився цей світ, якщо навіть старий доглядач (добрий, розумний, закоханий у математику доглядач!) може стати взірцем пороків?