Розділ 2.1. Магістрат

Увечері Міка знову сиділа в розхлябаному кріслі доглядача і знову дивилася на свічку, що майже догоріла. Дати нарешті пішли з голови, зате події минулого дня щосили намагалися нагадати про себе.

Як же багато всякого трапилось…

Вона віддала записи королівському посланцю і вкотре запевнила його, що з усіма питаннями краще звертатися до пана Тарендара. Замкнула кабінет і передала ключі охороні на випадок, якщо новий очільник архіву надумає перевірити свої володіння прямо зранку. Побувала в крихітній прибудові біля величезного особняка вже колишнього доглядача, яка останні два роки вважалася її домівкою. Умилася, змінила тьмяну робочу сукню на не менш тьмяну вихідну, постаралася впоратися з волоссям.

І вирушила на прощальний обід.

Все відбувалося надто недоладно і поспішно. Було помітно, що матері Ароніки не терпиться якнайшвидше залишити Шазілір. Хоч жінка і обурювалася через несправедливість життя, та весь її вигляд аж кричав: «Нарешті!». Дівчинка ридала в оточенні подруг, які не стільки співчували, скільки заздрили, і нікого іншого не помічала.

Лише Тарендар зрадів появі Міки і пообіцяв приїхати наступного року, щоб перевірити, чи колишня підопічна добре справляється з роботою.

– Навіщо на дорогу витрачатися? Нехай у нового доглядача голова болить через мої гріхи! – різко ляпнула вона, придушивши бажання додати: «Якщо він не звільнить мене ще сьогодні».

Старий не звернув на її тон уваги, навпаки – щиро засміявся, наче почувши кумедний жарт.

Міка подумала, що він передав архів комусь знайомому, і трохи збадьорилася.

Вона розповіла про візит Ірвана Шали. Попросила нікому не розкривати таємницю «мишки». Запитала, чому шановний Тарендар збирався зустрітися з королівським посланцем на світанку.

– Я думав, що проведу в архіві всю ніч, тож попросив Ірвана прийти якомога раніше. Хто ж знав, що він припреться о шостій ранку? А тобі не цікаво, чому я назвав твоє пояснення «проблеми» правильним?

Розмову перервав лікар. Він заявив, що хворому час пити знеболювальне, оскільки шлях до причалу неблизький, дорога погана, а шини для фіксації кісток – річ корисна, але від болю не врятує.

– Хіба ви попливете морем? – здивувалася тоді Міка.

– Шазілір – морське місто. Гріх цим не скористатися. Та й корабель, на якому прибув Ірван, відбуває саме сьогодні, – відповів доглядач.

Ще він побажав успіхів і попередив: королівський посланець – відомий спритник, краще з ним не сваритися.

Незабаром гості розійшлися, карета з родиною Тарендара та навантажені скринями повози від’їхали теж. Міка поспіхом зібрала речі, добре що за два роки їх накопичилося небагато. Покликала візника і попросила відвезти дві великі сумки та маленьку скриньку без ручки до міського архіву. Востаннє оглянула подвір’я, яке звикла подумки називати домівкою, і пішла, не озираючись.

Вона знала, що більше ніколи не прийде на цю вулицю.

Звичайно, можна було, як радили, домовитися з магістратом про оренду тієї ж прибудови… Дуже непоганий варіант! Нехай кімнатка і здавалася комірчиною, та до неї підходив водопровід, що, за мірками Шазіліра, вважалося мало не розкішшю.

Але водопровід – це, звісно, добре, проте магістрат – згубне місце. Краще пошукати інше житло.

Те, що не належить Нелюду.

Знайти куток (чи хоч горище з ліжком) не вдалося. Міка повернулася в архів, стомлена до знемоги і зла на весь світ.

Невідомий начальник так і не з’явився – мабуть, йому навіть не встигли повідомити про призначення. А раптом він відмовиться? Тоді нового доглядача підбере Керрейт…

Думати про це не хотілось. Якщо архів очолить хтось із оточення губернатора, буде зовсім погано.

«Тебе Міловікою звуть? О, яке цікаве сільське ім’я… Де вчилася? О, ніде… Рекомендації? О, нема… Ну, хоч би походження пристойне? О, сирота з глушини… То що ти тут забула, дорогенька? Кажеш, вивчила архів вздовж і впоперек? Кожну полицю як свої п’ять пальців, знаєш? Допомагала Тарендару писати історію міста? Нову класифікацію земельних наділів вигадала? Це все дуже похвально, шановна, але принеси рекомендації, тоді й поговоримо!» – Міка ніби на власні очі уявляла майбутню співбесіду.

І заперечити нічого! Ні значного родоводу, ні освіти, ні поручителів. Тільки бажання працювати, та кому ж воно треба?

Щоб відігнати тужливі думки, вона зайнялася рутинними справами.

Невдовзі стемніло. Настав черговий холодний самотній вечір. Давно в її житті не було таких огидних вечорів…

***

Вранці краще не стало, та все ж до полудня Міка спробувала хоч якось налагодити свій побут. Вона переконала Маріда дозволити їй користуватися умивальником у його казенній кімнатці, що гордо іменувалася «казармою». Запевнила дружину Маріда, що не є загрозою їхньому сімейному щастю. Витратила чверть платні, щоб порадувати трьох доньок Маріда різнокольоровими стрічками для волосся.

Сумки довелося кинути в одну з комірчин, де зберігався робочий інвентар. Потім настав час сніданку – слушний привід, щоб пригостити охорону чимось міцним: із профілактичною метою, обриваючи плітки про тимчасове проживання помічниці доглядача в будівлі архіву.