28.3

Він байдуже знизав плечима.

– Таке відбувається часто.

– Людей позбавляють розуму?

– Тільки золотом. – «Випалювач» був здивований. – Облиште, Міловіко. Ви ж не думали, що я дозволю засудити свою сестру?

«Зазвичай додають «за злочин, якого вона не вчиняла», – з'явилася неприємна думка.

– Не думала, що суд стане фарсом, – холодно відповіла Міка.

Очі Брікка обурено звузилися.

– Ніхто ні на кого не впливав, – прозвучало твердо. – У мене є принципи, хай ви у них і не вірите. А хабарі фігурують скрізь. Хочете сказати, самі без гріха?

І що заперечити? З одного боку, порівнювати пляшку вина за позачергове обслуговування у будь-якому з відділень магістрату та підкуп у справі про вбивство не можна. З іншого – різниці немає, адже суть одна: отримати те, на що не маєш права, нечесним шляхом.

– Зініелі потрібна мати, – нагадав співрозмовник.

– Потрібна, – погодилася Міка. – Наскільки мені відомо, на попередніх слуханнях пані Нікаелі пророкували відстрочення відбування покарання до повноліття дитини чи взагалі умовний термін. Але ви знову вирішили її проблеми до появи наслідків. Наступного разу зробите так само?

– Наступного разу не буде, – проте впевненості «випалювачу» не вистачало. – І Лонс зрозуміє все правильно, – він наче переконував себе. – Пізніше. Коли подорослішає.

– Не збираюся з вами сперечатися. Тим паче, ви самі сумніваєтеся у своїх словах.

Брікк зітхнув, і це було важливіше за продуману промову. Він уже не мав ілюзій, хоча ще не наважувався зізнатися в цьому навіть собі. Що ж, принаймні якийсь прогрес.

На виході з приміщення Міка зіткнулася з Мавком.

– Як вам вистава? – Він випромінював абсолютне несхвалення. – Заслуговує на увагу?

– Безкінечна фальш.

– Не сказав би. Суддю відвезли до лікарні. Серцевий напад і ніякого лицедійства.

– Через зневажене правосуддя?

Міка відверто здивувалася. У її розумінні служителі закону мали б мати товсту шкіру та міцні нерви.

– Наскільки я зрозумів, через те, що домовлені тисяча монет і десять тисяч годин на благо суспільства ненароком перетворилися на десять тисяч золотих і тисячу годин громадських робіт. Дивовижний промах, згодні? У Брікка серйозні проблеми.

– Але погано стало судді.

Вітер хитнув стулку вікна, і сонячний зайчик, відбившись від шибок, пробіг обличчям Мавка. Той відступив у коридор, Міка вийшла разом із ним.

– Мені не подобається те, на що перетворюється Комітет, – зізнався начальник розшуку, крокуючи спорожнілою будівлею. – У Шазілірі, як і скрізь, є корупція, проте це відбувається тихо, без погроз, у певному сенсі цивілізовано. А сьогодні… Для Брікка є «його» люди – ті, кого необхідно захищати, та інші – як декорація. Він не підходить для керівництва. Очільник має враховувати інтереси всіх, а не купки обраних.

– Що вам заважає зайняти його місце?

Нишпорка не відповідав, поки вони не опинилися у дворі.

– Боюсь, я так і не повірив у чаклунство, – заявив без апломбу. – І для мене звичайні містяни завжди будуть на першому місці. Прошу, – притримав ворота. – Пропадає гарна ініціатива, – повернувся до колишньої теми. – Прикро.

Міка мимохідь торкнулася розжареної на сонці залізної клямки і відразу ж відсмикнула руку.

– Літо, – посміхнулася власним думкам. – Я й не помітила, як воно настало. Хочете запросити когось стороннього, пане Мавк? Іншим це не сподобається.

Їй доводилося пристосовуватися до коротких кроків невисокого голови розшуку, і це трохи вибивало з колії.

– За одного кандидата проголосують усі. – Мавк зупинився, досягнувши головного майдану. – Окрім Брікка, хе-хе.

Перебравши в голові і склад Комітету, і більш-менш лояльних до чаклунства чиновників, Міка змушена була визнати, що гадки не має, про кого мова.

– Баміал? – припустила невпевнено. – Не смішіть. Його всі люблять, але я б не довірила йому ні мідяка, бо ж миттю пустить в обіг, причому аж ніяк не для спільної справи. Рейн? – вгадувала далі. – Він однаково ненавидить і людей, і проклятих. Йому хотілося отримати якусь непомітну роботу, і його відправили до архіву. А у лікаря Лейка повно турбот із Медичною академією та лікарем Чейною. Як не крути, а Брікк зараз найкращий варіант.

Мавк подивився на магістрат, що виднівся попереду, за пишною зеленню і всюдисущим пилом, і насупився.

– Вам вистачає архіву? – запитав несподівано.

Міка здивувалася. Зовсім недавно архів був межею її мрій. Тихе місце, де прокляту не помітять і не засудять. Притулок. Куток, у якому можна сховатися від світу і вдавати, що все добре.

А зараз?

«У мене є Ріан і дивні таємні стосунки. Працелюбний заступник і безвідповідальний помічник. Люди, які замінили сім'ю, – Марід, Рітта, їхні донечки, Рунка та Сідда. Тимор – не можна сказати, що ми друзі, але між нами надзвичайне порозуміння. Ще Жарея – подруга, на жаль, не для задушевних розмов. І Блекка – нехай ми не витримуємо одна одну, та вона майже змирилася з моїм існуванням. Багато хто знає про дар і не тікає від жаху. Я більше не одна».