27.3

***

– Ти коли-небудь ненавиділа геть усіх? – тихо запитав Рейн десь за тиждень.

Перо залишило на папері довгий неакуратний слід. Міка підвела голову, намагаючись не показувати, що не почула ні стукоту у двері (якщо він був), ні скрипу петель, ні звуку кроків.

– Останніх днів сім.

Вона не кривила душею – відколи архів відновив діяльність, потік відвідувачів не зупинявся ні на хвилину. Людей вразив той факт, що державна установа в принципі може не працювати, і вони кинулися із запитами – «про всяк випадок».

Міка встигла відвикнути від такого темпу, тому втомлювалася сильніше, ніж зазвичай. Знову затримувалася допізна, забувала поїсти, часом схоплювалася посеред ночі з думкою: «Що треба зробити?».

Рутина вимотувала, і тікати від неї було нікуди.

Рейн, повагавшись, сів у крісло навпроти. Зміряв поглядом пустий стіл помічника, посміхнувся, ніби згадавши щось кумедне.

– Ти сама?

«Як не дивно, ні», – але, звичайно ж, він питав не про особисте життя.

– Джамон розбирається зі своїми заплутаними стосунками, – відповіла Міка неохоче. – Я поки що вірю, що після весілля він стане відповідальнішим. І не шукаю нового помічника, – уточнила, помітивши надмірну цікавість до вільного крісла біля стіни.

Напружене сопіння підказало: думки течуть у правильному напрямі.

– Прикро, – зітхнув чаклун. – Ось, – поклав на стіл новий на вигляд сувій, – вибач.

Міка не торкнулася паперу.

– Що там?

– Наказ про моє призначення на посаду твого заступника. – Рейн дивився убік. – Мені ще й стрічку видали.

– З якого переляку тебе зробили чиновником? – не на жарт розлютилася Міка. – Промив комусь мізки?!

Він почав нервово соватися на сидінні.

– У мене диплом, – нагадав нахабно.

– Чужий!

– Чим доведеш? Я – Коньяр Терн із документами Ківірської академії освіти. Проти мене нічого нема! Чи ти готова виступити в суді з розповіддю про те, що я пурхаю як метелик? Не старайся, тебе не послухають. Я потрібен цьому місту! Хто ще навчить мисливців за чаклунами бути чаклунами? Та й тобі ж радіти треба. Знаєш, що означає заступник? Я працюю – ти отримуєш платню!

Міка трохи охолола. З грамотністю у Рейна проблем немає, а все інше… Якщо вони з Джамоном не повбивають один одного, то спрацюються. Можливо, помічник навіть чогось навчиться.

– Не поїдеш звідси?

– Скрізь однаково. А тут є хоча б щось хороше.

– І погане.

Обличчя Рейна спотворила гримаса болю.

– Коли Брікк підіслав до мене Зініелу, щоб ошелешити і скрутити, я зрозумів, що залишуся тут. Ти бачила мою історію, Мишко. Я здатний на таку жорстокість, яка вашим нишпоркам не насниться і в кошмарах. Але він ударив мене на очах власної племінниці! Це жахлива людина. Для нього існує лише вища ціль! Засоби не мають значення!

– Зініела запам'ятала твій політ, а не бійку.

– Ще б пак! Знаєш, як я старався, щоб це все виглядало смішно, а не страшно?

У пам'яті з'явився обдертий «випалювач» із прокушеною щокою. Схоже, веселощі вдалися.

Зверху вдарив магістратський годинник.

– Обід? – здивувалася Міка. – Час біжить так швидко… Стривай! Під дверима ще десяток людей. Чому вони пропустили тебе без скандалу?

Рейн невиразно махнув головою.

– Там взагалі нікого нема. На майдані ходить якась Блекка з новим нареченим, усі пішли дивитися. Зовсім молодий хлопець… Таке враження, ніби я вже його зустрічав.

Міка висунулась у вікно, відвела гілку липи. Пара біля фонтану одразу привернула її увагу. Дівчина в пишній білій сукні, надміру відкритій як для середини дня, і невисокий юнак, розряджений у кольори папуги, були поглинені грою на публіку і позували роззявам із хистом природжених лицедіїв.

– Бідний Вран… Він думає, що знайшов золоту жилу, але ейрона витисне з нього всі соки, а потім викине і забуде.

– Вран – той «випалювач», що морочив голову Рунці? – невпевнено пригадав Рейн. – Гадаю, цей досвід буде йому корисний. Хіба що почне користуватися мента…

Стук у двері перервав його на пів слові.

– Шоу закінчилося, – з жалем констатувала Міка. – Настав час повертатися до роботи.

Але до кабінету увірвалися не відвідувачі.

Троє засмаглих істот у простих коротких сукенках із вереском перестрибнули поріг і оточили стіл доглядачки.

– Ми повернулися із села!

– Там корови!

– Свині!

– Пан Терн!

Про Мишку забули миттю, зате Рейна оглянули з усіх боків, посмикали за волосся, перевірили вміст його кишень. Він не противився – зносив тортури з мученицьким виразом на обличчі та задоволеними очима.