26.3

Нікаела Уфін закотила очі й осіла на гладенькі плитки доріжки. Мережива розкинулися навколо неї заквітчаною галявиною, капелюшок злетів, ощирився вістрями шпильок для волосся.

– Мамо! – Лонс упав навколішки. – Мамо, що з тобою?!

Тієї миті він забув про образ пихатого ейрона і був звичайним юнаком, який не знав, як допомогти рідній людині.

«Нерви», – вирішила Міка й зібралася спуститися на доріжку, щоб допомогти Нікаелі.

Відкрила рота, підкликаючи Блекку Чарру, у якої неодмінно знайшлися б нюхальні солі…

І побачила Рейна.

Він стояв за низенькою огорожею – звичайний хлопець із сивим волоссям та моторошною посмішкою. Дивився з прищуром. Чогось чекав. Чи наказував?

– Говори, Мишко! Доведи її невинність! Бреши що завгодно! Якщо її заарештують, присягаюся, я втоплю це місто в крові!

«Більше ніхто не чує», – раптом зрозуміла Міка.

Проклятий освоїв беззвучні накази, але не знав, що ментальні здібності марні проти «своїх». І якби дар щита не давав змогу їх розрізняти… Напевно, Рейн сприйняв би це за відмову і дотримався б обіцянки.

– Чому? – прошепотів Лонс, нажахано дивлячись в той самий бік. – Яке йому до нас діло?

«Молодий Уфін теж щит! І Брікк. Ну ж бо, зберіться! Виводьте «випалювачів»! Швидше!» – Міка не знала, чи зуміла пробитися до їхньої свідомості, проте з полегшенням виявила, що сірі мундири потроху зникали за воротами.

– Чому ти мовчиш? – Вперед вискочила розпатлана Блекка. – Забула, що було далі?

«Таке забудеш…» – дерев'яна поперечина відійшла, і ґанок похитнувся.

Скроні палали, у вухах віддавався стукіт серця, коліна підламувалися від хвилювання. Міка похитнулась, обійняла опорний стовп, сміливо глянула на публіку.

– Загиблого чаклуна розшукувала Жовта рада. Його пов'язали з Алією, зацікавилися її новою родиною та дітьми. Керін Морн пішов у вогонь, щоб відвести від них підозри. Алія виїхала з тих країв, ненавидячи всіх і знаючи, що виживають лише найсильніші. Сумно, чи не так?

Майже всі хлопці з Ради вже пішли, але непримиренний погляд Рейна доводив: ще нічого не закінчилося.

– Це все? – пискнула ейрона, що раніше захоплювалася пікантністю історії.

– Це навіть не початок. Наступний учасник подій – хлопчик, загублений в Ібісі. Рейн Морн, нащадок проклятого. До речі, він літає досить пристойно. В той час йому було дванадцять, і він бачив усе. Так, «усе», пані Чарра, означає спалення! Як гадаєте, це вплинуло на його сприйняття світу?

Порив вітру штовхнув Міку в груди, розметав легкий поділ сукні, відкинув волосся з чола. Вона оступилася, її невисокий каблук потрапив на дерев’яну планку, набиту біля порога.

Двері позаду безшумно відчинилися, і лише чіткі кроки підказали, що зсередини хтось вийшов.

– Навіщо ти дражниш їх, чаклунко? – Міцні долоні допомогли випростатися. – Припини. Нехай усе затихне.

– Твоя охорона вирішила, що небезпека минула? «Випалювачі» пішли, а ейрони не варті зусиль? Вибач, та маю засмутити: неподалік Рейн, і він уже оцінив принади командного тону.

– Йому не потрібен розголос. – Губернатор знав про справу Уфіна стільки ж, скільки і Міка, а тому не сумнівався: чаклун піде на все, аби деякі моменти не згадувалися прилюдно.

– Забув, Ріане? Нікаела приперлася зі своїм зізнанням, і тепер Рейн прагне почути історію повністю. Ту історію, яка її виправдає.

– Інакше?..

– Влаштує провокацію, що ж іще? Нацькує містян на проклятих.

Хмари, що набігли з північного заходу, закрили половину неба. Яскраво сяяло сонце, проте на частину міста наче опустилися сутінки. Сяйнула далека, майже непомітна блискавка. Гуркіт грому потонув у вигуках знатних дам.

– Алія знову вийшла заміж?

– Хлопчик виріс?

– У нього є діти?

– Вони всі літають?

– Він вродливий?

«Ніхто не сприймає оповідь серйозно», – засмутилася Міка.

З іншого боку, старалася вона не заради знудьгованої знаті. Мавк слухав уважно, Нікаела хлюпала носом, Лонс ніби подорослішав на кілька років, чаклун дивився вичікувально і був чимось незадоволений.

– Рейн присвятив життя пошукам та помсті. Об’їздив пів світу, потім повернувся в Ібіс. Знайшов останній лист Керіна Морна і вирушив до Шазіліра.

– Через «випалювачів», – похмуро прокоментував начальник нишпорок.

– Так. Ішли чутки про те, що верхівка Жовтої ради прямує до нашого міста. Рейн прибув раніше за них. Уточнити, чому?

«Він літає!» – натовп нарешті сколихнувся.

– Тоді Рейн намагався не порушувати закон. Він спробував співпрацювати з владою і підкинув у магістрат здобуте в Ібісі послання.

– І навіщо ж? – пробасив товстий ейрон із останніх рядів, що прислухався до історії з несподіваним інтересом. – Логіка де? Такий сюжетний хід не має сенсу. Хто писав цей сценарій?