25.5

– Тату, відійди. – Жарея відштовхнула батька від Джамона, ненароком розчавивши підошвами квіти. – Мені в коханні зізнаються! Не заважай!

Райл покосився на понівечені троянди і знову опустився на коліно.

– Жареє Лотта, я…

​​– Ти вбивця! – гаркнув кравець і вдарив його по кісточці. – Ти безсердечний виродок, що закрутив моїй дочці голову! Твоєї ноги в нашому домі не буде!

– Тату, заткнися! Я хочу дослухати!

– Ременя ти хочеш! Подивися на себе! Виросла без матері, робила, що заманеться… Я ніколи тобі не перечив! І до чого ти докотилася? Зв'язалася із вбивцею!

Джамон висмикнув дивом уцілілу квітку з мішанини листя, стебел і пелюсток і різко випростався.

– З мене зняли звинувачення, – шикнув убік пана Лотти. – Всі це знають. Відійдіть, не ганьбіться. – Троянда перемістилася в розчулено складені долоні Жареї. – Жити без тебе не можу. Виходь за мене за…

– Я закривав очі на інтрижку, але не віддам дочку тому, у кого руки в крові!

– Майстре! – Джамон поки тримався рівно, лиш трохи підвищив голос. – Заспокойтеся! Мене виправдали! Я не вбивав Наніта Уфіна! Завтра принесу довідку із розшуку. Задоволені? А тепер дуже вас прошу: помовчіть!

«І чому мені не смішно?» – розмірковувала Міка, разом із роззявами спостерігаючи за дійством, що розверталося перед її очима.

Всі посміхалися й хихикали. Жарея почувалася «зіркою», Райла чужа увага не бентежила, маленький кравець лютував ще більше… Але в атмосфері витала незрозуміла тривога. Наче те, що коїлося навколо, – не скандал, а прелюдія до чогось жахливого. Як комічна сценка на початку драми, після якої трагічна безвихідь вистави набуває нових фарб.

– Я бачив Терна. Тобто Рейна, – прошепотів Даріан, схилившись до Міки. – За музикантами. Треба знайти Мавка.

Він розчинився в натовпі разом із охороною, і довкола стало вільніше. Втім, ненадовго. Ейрони, що прагнули розваг, підтягнулися ближче, не помічаючи, що перебувають поруч із «тою самою». У полі зору майнув сірий рукав, і Міка почала активно пропихатися вперед, не бажаючи опинитися в тисняві, коли почнеться…

Що почнеться?!

Вона зупинилася, не встигаючи за власними думками.

Літо, сонце, вітер… Усі задоволені, сміються, хлопці з Ради оцінили тепле вино… Невже вони ніколи раніше не пили алкоголь? Жарея щаслива, Райл пишається собою, кравець готовий відступити.

Що ж не так?!

– Гаразд, обійдемося без церемоній. – Джамон повернувся до майстра спиною. – Ти вийдеш за мене заміж, кохана?

– Через мій труп! – Пан Лотта замолотив сухими кулаками по широкій спині «випалювача». – Моя дочка не буде дружиною вбивці!

Чому ж він так уперся? Те, що Райл не винен у смерті попереднього голови Жовтої ради, – доведений факт. До того ж кравець не схожий на фанатичного поборника моралі, що готовий поставити на людині хрест за самі лишень підозри. Та й Джамон за всіх своїх недоліків не настільки відразливий, щоб влаштовувати прилюдний гармидер. Принаймні він здатен терпіти вибрики Жареї, а таким моральним духом може похвастатися не кожен чоловік.

«Справа не в Уфіні», – у Міки запаморочилась голова від несподіваної здогадки.

Через розслідування та тісне співробітництво з Брікком вона на деякий час втратила зв'язок із реальністю. Для неї прокляті та шазілірські «випалювачі» стали рівнозначним поняттям. Їм була потрібна допомога, тому вони втратили статус ворогів. У них було минуле, в якому вони спалювали подібних собі, невизначене сьогодення і майбутнє, де вони мали змиритися і з собою, і з оточенням.

Але для містян Рада означала загрозу. Її боялися та уникали. Вона існувала, щоб знищувати скверну, а тому у свідомості людей стояла вище влади та релігії.

А ще її ненавидів кожен, хто хоч раз стикався з нею на практиці.

Міка вважала, що рудоволоса родина Жареї на власній шкурі відчула наполегливість «випалювачів». Не дивно, що її батько у нестямі від люті. І він ось-ось зірветься. Зараз він припинить кричати «вбивця» і назве речі своїми іменами.

Скаже, що краще помре, ніж впустить у свій дім людину з Жовтої ради.

Навряд чи це той досвід, заради якого Брікк привів сюди хлопців. Стабільних, так. Однак дар проявляється на емоціях. Ні, Міка не думала, що вони кинуться трощити все навколо і влаштують різанину через ображені почуття. Але якщо хоч кілька з них злетять у повітря від надлишку обурення… Хм, шазілірці першими почнуть погром.

– Я кохаю її! – запевняв Райл, відтісняючи кравця геть. – Люблю!

– Твої руки забруднені кров'ю!

«Тут Рейн. І Лонс. Деннік та інші «бунтівники», які вважали себе досить бравими, щоб опиратися наказу начальства. Разом – понад тридцять потенційних порохових бочок, готових вибухнути будь-якої миті. Місту рано таке бачити!» – Міка і не помітила, як опинилася навпроти кравця.

– Пане, благаю, – промовила тихо, – не зараз. Прошу вас. Нехай цей божевільний день скоріше закінчиться.

– Забирайтеся! – важко видихнув майстер. – Ваша сукня нічого не означає. Ви готові змиритися з ними, а я краще помру, ніж дозволю Жареї занапастити своє життя. Для мене вогонь – не пустий звук!