25.4

***

Даріан помилився – Брікк привів на захід лише два десятки людей. Найстабільніших і найлояльніших, як він стверджував. Вивів у люди. Хотів показати їм звичайне міське життя. Ну і продемонструвати шазілірцям, що «випалювачі» – такі ж, як і всі. Нехай трохи похмурі… Підозрілі… Страшні… Нехай! Відтепер південна колонія – їхній дім, і настав час знайомитися з сусідами.

Чому згодом хлопців у сірих мундирах помітно побільшало, причому серед них майнув знайомий Міці і аж ніяк не «стабільний» Деннік, голова Ради пояснити не міг. Припустив, що це особиста ініціатива і вони отримають найсуворішого прочухана. А поки нехай веселяться і вивчають ази спілкування. Не гнати ж їх у казарми стусанами?

Музиканти грали із жаром і надривом, флейтист неочікувано для себе зрозумів відмінності між нотами, клавесин видавав незвичні для цього інструменту звуки. Столики спорожніли, таці персоналу теж. Залишилося лише тепле через спеку вино, на яке ніхто й не дивився, та остання цукерка – надто самотня, щоб хтось простягнув до неї руку.

Танці затихли самі собою. Ейрони відвели дружин подалі від нелюдимих ​​і чимось невловимо схожих один на одного хлопців у сірому. Жінки стріляли очима на візитерів дещо сміливіше і, не отримавши відгуку, напирали активніше.

– Прошу вибачення за затримку! – Жарея вискочила із майстерні. – Всього десять хвилин – і шоу розпочнеться!

Вона зникла, не помітивши, що атмосфера змінилася. Запрошені мимоволі переходили на шепіт, здригалися від кожного стороннього звуку, цікавилися часом і поглядали на вихід.

– Єдина вдячна пацієнтка лікаря Чейни також тут. – До Міки та Даріана неквапом підійшов Мавк. – З доглядальницею та сином, який шарахається від неї як від чуми. Втім, не здивуюсь, якщо в наступній довідці у неї виявиться навіть ця хвороба. О, пані доглядачко! Вибачте мою неуважність. Ви чудові, єдине, що… Як би сказати…

– Краще забратися звідси, поки не почалися проблеми? – Міка не читала думки – сама думала про те саме. – Ніхто з них не зміг утримати на мені погляд хоч на секунду. Навіть Денніка перекосило не на жарт.

– Ображаєтесь?

– Чому б це? Частина хлопців брала участь у порятунку світу від чаклунів, тож їхня неприязнь цілком зрозуміла. Їм потрібно це подолати. Їм! У міста своє завдання – звикнути до «випалювачів». Без поступок з обох боків нічого не вийде.

Музиканти гримнули швидку мелодію, і одна з пар кинулась у танок. Покружляла хвилину, знітилася, не отримавши підтримки, й бочком повернулася в натовп.

– Хай би вони одягнулися по-людськи, – скривився начальник нишпорок.

– Сірий – лише колір, – заперечив губернатор. – Як і рожевий.

– Облишимо Раду. Сірий означає і жалобу.

– Пропонуєте заборонити згорьованим людям ходити вулицями? – не стрималась Міка. І чому це так зачіпало? – А ще сірі тканини найдешевші, тому в бідних сім'ях їх носять цілий рік. І що, проганяти бідняків за неналежний зовнішній вигляд?

Звуки музики раптом стихли, потім скрипки завищали з новою силою. Міка впізнала сентиментальну баладу про втрачене кохання, і рівень роздратування зріс. Ці нероби вирішили вкінець спаскудити свято? Не бачать, що навколо і без того панує зневіра? Чи надумали видавити сльозу з тих, хто вже готовий піти?

– Гучніше! – гаркнув знайомий голос. – Гей, ти, співаче, чого чекаєш?

Міка придивилася уважніше.

Біля входу в майстерню стояв одягнений у яскравий костюм Джамон Райл із оберемком троянд. Біля нього тулився невисокий чоловік з білою квіткою в петлиці. Він прочистив горло, задер підборіддя…

І заспівав.

«Я вгадала пісню», – Міка вважала його спів досить приємним.

Поклала голову на складені руки, приготувалася слухати…

– Ти що це тут влаштував, дурню? – розгнівана Жарея виметнулась на ґанок. – Усю концепцію порушив!

– Конце… Що?

– Зникни!

Райл опустився на коліно, поклав букет біля її ніг.

– Жареє Лотта, ти вийдеш за мене…

Таця з брязкотом опустилася на його плечі, і колишній «випалювач» підхопився, злий і явно розгублений.

– Майстре! – обурився, впізнавши того, хто його вдарив. – Я ж пропоную вашій дочці шлюб!

Якщо Джамон був найвищим чоловіком, якого будь-коли зустрічала Міка, то пан Лотта, що заправляв державною кравецькою майстернею і доводився Жареї батьком, – найхудішим. Райл височів над ним, як дорослий над підлітком. Проте кравця нерівні розміри не хвилювали.

– Шлюб? – наче виплюнув він. – Шлюб?!

Ейрони, шарудячи сукнями, підсунулися ближче до скандалу – це обіцяло набагато більше задоволення, ніж демонстрація вбрання. Хлопці в сірому теж зацікавилися – вочевидь, сприйняли сімейну сварку як приклад того «звичайного життя», яке збирався показати їм Брікк.